Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Коли Френні прокинулася, надворі й досі стояла темрява. Хтось її трусив.

Вона пробурмотіла щось, аби від неї відчепились, адже вперше за цілий тиждень спалося гарно й без снів, а тоді неохоче прокинулася. Певно, уже ранок і час вирушати в путь. Та чому вони вирішили їхати затемна? Вона сіла й побачила, що навіть місяця на небі немає.

Трусив її Гарольд, і він мав наляканий вигляд.

— Гарольде, щось трапилося?

Френні помітила, що й Стю не спить. І Ґлен Бейтман на ногах. Періон стала навколішки віддалік від попелища, де ввечері в них горіло невелике багаття.

— Марк, — сказав Гарольд. — Він захворів.

— Захворів? — перепитала вона, коли по той бік попелища пролунав тихий стогін — він чувся звідти, де стояли Періон та Ґлен зі Стю.

Френні відчула, як усередині в неї чорною колоною здійнявся жах. Найбільше вони всі боялися захворіти.

— Гарольде… але ж це не грип?

Бо якщо Марка вхопив запізнілий Капітан Трипс, це означало, що й інших він може вхопити. Мабуть, сам вірус нікуди не зник. Мабуть, навіть мутував. Щоб краще тобою поласувати, моя солоденька.

— Ні, не грип. Нічого подібного. Френ, ти їла увечері ті консервовані устриці? Чи коли зупинялися на обід?

Вона спробувала пригадати, та голова й досі була ватяна після сну.

— Так, обидва рази трохи взяла, — сказала вона. — Смакували добре. Я люблю устриці. Він отруївся? У цьому річ?

— Френ, я просто спитав. Жоден із нас не знає, що з ним. Лікарі ж у відпустці. Як ти почуваєшся? Усе гаразд?

— Так, я просто сонна.

Та це було не так. Спати вже не хотілося. Знову почувся стогін, наче Марк звинувачував Френ у тому, що вона почувається добре, коли йому кепсько.

— Ґлен гадає, що це може бути апендицит.

— Що?

Гарольд лише похмуро посміхнувся й кивнув.

Френ підвелася й рушила туди, де скупчилася решта. Гарольд волікся за нею, як сумна тінь.