Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Ларрі з Надін перезирнулися.

Раптом почувся четвертий голос — високий та здушений від надлишку емоцій. Вони підскочили так, ніби пролунав голос із неба.

— Слава Богу! Слава Богу!

Вони підвелися й побачили жінку, яка мало не бігла до них. Вона водночас і всміхалась, і плакала.

— Як я рада вас бачити, — пробелькотіла незнайомка. — Я так рада вас бачити… слава Богу…

Вона похитнулася та зомліла б, якби Ларрі вчасно її не підхопив. Він потримав ту жінку за плечі, доки в неї минулося запаморочення. На вигляд років двадцять п’ять. Вона була вдягнена в блакитні джинси та просту білу блузку. Бліде обличчя, блакитні очі не кліпають. Незнайомка дивилася на нього так, ніби намагалася переконати себе, що це не галюцинація, що ці троє дійсно існують.

— Мене звати Ларрі Андервуд, — мовив він. — А це Надін Кросс. Хлопчика звати Джо. І ми вам дуже раді.

Жінка подивилася на нього кілька секунд, тоді повільно підійшла до Надін.

— Я така щаслива… така щаслива, що зустрілася з вами. — Вона зашпортнулась, однак не впала. — О Господи милосердний, ви дійсно справжні?

— Так, — сказала Надін.

Незнайомка пригорнулася до Надін і зарюмсала. Надін обійняла її. Джо постояв на вулиці біля пікапа, тримаючи футляр із гітарою та великий палець у роті. Урешті він підійшов до Ларрі й поглянув йому в обличчя. Ларрі взяв його за руку. Вони стояли та дивилися на жінок серйозними очима. Ось так вони зустрілися з Люсі Свонн.

———

Вони розказали їй, куди прямують, що там можуть бути щонайменше двоє живих людей, і вона захотіла поїхати з ними. У крамниці спорттоварів Ларрі знайшов для неї середнього розміру наплічник, і жінки пішли до будинку Люсі, що був на околиці міста. Надін допомогла їй спакувати речі: дві зміни одягу, спідню білизну, запасну пару взуття, дощовик. І фотографії її покійного чоловіка й дочки.

Того вечора вони зупинилися в містечку під назвою Квічі, що було вже у Вермонті. Вони розпалили вогнище, сіли навколо нього, і Люсі Свонн розказала їм свою історію — вона була коротка, проста й не надто відрізнялася від того, що вони скоро почують від багатьох інших. Спершу накопичилося горе, тоді шок, і ці страждання мало не довели її до божевілля.

25 червня захворів її чоловік, а наступного дня — їхня дочка. Вона доглядала їх, як могла, і чекала, поки й сама зляже з хрипункою (так цю хворобу прозвали в її куточку Нової Англії). До двадцять сьомого, коли її чоловік уже впав у кому, Енфілд був практично відрізаний від навколишнього світу. Зображення в телевізорі зробилося плямистим, химерним. Люди мерли як мухи. За останній тиждень через дорожню заставу проїхало чимало вантажівок із солдатами, та армії було не до такого маленького містечка, як Енфілд, штат Нью-Гемпшир. Рано-вранці 28 червня помер її чоловік. 29-го дочці Люсі ніби трохи покращало, та ввечері її знову вхопила гарячка. Дівчинка померла близько одинадцятої. До 3 липня померли всі енфілдці — усі, крім неї та старого на ім’я Білл Деддз. Білл також був хворим, та він начебто повністю одужав. Проте вранці на День незалежності вона знайшла його на головній вулиці містечка. Він був чорний та розпухлий, як і всі решта.

— Тож я поховала Веса з дочкою й Білла також. На це в мене пішов увесь день, та тепер вони спочивають із миром. А тоді мені подумалося, що варто з’їздити до Конкорда — там батьки живуть. Але так… так і не зібралася. — Вона глянула на них благальними очима. — Я дуже завинила перед ними? Як гадаєте, вони були б іще живі?

— Ні, — мовив Ларрі. — Імунітет до цієї зарази не спадковий. Моя мати…

Він замовк і звернув очі до вогнища.

— Ми з Весом мали одружитися, — сказала Люсі. — Це сталося того літа, коли я закінчила школу. У тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертому. Мати з батьком не хотіли, щоб ми одружувалися. Вони хотіли, щоб я кудись поїхала, народила дитину та віддала її до притулку. Та я не змогла. Мати казала, що ми розлучимося. Батько казав, що Весові бракує клепки, що він так і не візьметься за розум. «Може, і так, та побачимо, як воно буде», — ось як я їм відповіла. Я хотіла ризикнути. Розумієте?

— Так, — кивнула Надін.