Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Я помилялася, наговорила дурниць, а ти був правий, бо треба було сказати тобі про взуття, про сандалі, і я їстиму, коли скажеш… я… я… у-у-у-у-уху-у-у-у…

— Ш-ш-ш, — сказав він, не випускаючи її з обіймів. — Усе гаразд.

Та подумки він бачив, як, засліплений панікою, стріляє по ній, і думав, що запросто міг прострелити їй руку чи живіт. Ще трохи, і зуби зацокотять. Раптом йому дуже захотілося в туалет.

— Рушимо далі, коли зможеш іти. Не поспішай.

— Там лежав чоловік… гадаю, що чоловік… Ларрі, я наступила на нього. — Рита глитнула, і в її горлі щось клацнуло. — Ой, я тоді мало не закричала, та стрималася, бо злякалася, що попереду йдеш не ти, а один із тих чоловіків. І коли ти кричав… відлуння… я не розуміла, то ти чи… чи…

— Попереду ще трупи. Витримаєш?

— Лише з тобою. Будь ласка… лише з тобою.

— Я тут.

— Тоді ходімо. Хочу забратися звідси. — Вона конвульсивно здригнулася проти його тіла. — Нічого в житті мені так не хотілося.

Він намацав Ритине обличчя й поцілував її — спершу ніс, потім повіки, тоді губи.

— Дякую, — несміливо сказав Ларрі — він навіть сам не розумів, що має на увазі. — Дякую тобі. Дякую.

— Дякую тобі, — повторила вона. — О любий Ларрі. Ти ж не кинеш мене, правда?

— Ні, — мовив він, — не кину. Рито, просто скажи, коли зможеш іти, і ми підемо. Разом.

Трохи згодом вони рушили далі.

———

Обійнявшись за плечі, вони перебралися через тіла, мов двійко п’яних друзяк, які повертаються додому із сусідньої корчми. За трупами стояла якась загорожа. Розгледіти перепону не виходило, та Рита провела по ній рукою й сказала, що це могло бути покладене набік ліжко. Разом їм вдалося перевалити його через перила. Унизу стояла автівка, і ліжко торохнуло об неї так гучно й лунко, що вони підскочили та вчепились одне в одного. Далі на хіднику розстелилося ще трійко трупів, і Ларрі подумав, що це, певно, солдати, які розстріляли єврейську родину. Вони перебралися через тіла й пішли далі, тримаючись за руки.

Невдовзі Рита спинилася.

— Що таке? — спитав Ларрі. — Щось на дорозі?

— Ні. Я бачу, Ларрі! Це вихід із тунелю!

Він покліпав очима й зрозумів, що теж бачить. Світло було тьмяним і з’являлося так повільно, що, доки Рита не сказала, він цього навіть не помітив. Ларрі бачив слабкі відблиски на кахлях, і ближче виднілася світла пляма Ритиного обличчя. Ліворуч можна було розрізнити мертву автомобільну ріку.