Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Палмера та інших заколотників із шостого поверху стратили без зайвих формальностей на підставі державної зради.

———

У Дьорбіні, провінційному містечку в Західній Вірджинії, була щотижнева газета під назвою «Колл-Клеріон». Її випускав Джеймс Д. Хоґлісс, адвокат на пенсії. Вона непогано розходилася, бо Хоґлісс був затятим захисником прав шахтарів, підтримував їхній рух наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років, а ще тому, що його противладна редакторська колонка, у якій найчастіше йшлося про упирів на державних посадах, як муніципальних, так і федеральних, завжди палала люттю й кипіла жовчю.

У Хоґлісса був штат рознощиків газет, та цього ясного літнього ранку він розвозив газети своїм «кадилаком» 1948 року випуску — його великі шини з білими накладками шурхотіли вулицями Дьорбіна… і вулиці були до болю порожніми. Газети громадилися на сидіннях та в багажнику «кадилака». Зазвичай «Колл-Клеріон» розносили в інший день, та цього разу газета мала лише одну сторінку з чорним обрамленням, а текст було надруковано великим шрифтом. Над назвою газети зазначалося «ЕКСТРЕНИЙ ВИПУСК» — єдиний екстрений випуск «Колл-Клеріона» від 1980 року, коли вибухнула шахта «Ледібьорд» і під уламками загинули сорок шахтарів.

«ПРОВЛАДНІ СИЛИ НАМАГАЮТЬСЯ ПРИХОВАТИ ВИБУХ ЧУМИ» — було написано в заголовку.

Нижче: «Джеймс Д. Хоґлісс, спеціально для “Колл-Клеріона”».

Ще нижче: «З надійних джерел надійшла інформація, що насправді епідемія грипу (іноді хворобу іменують Душителем або ж, як тут, у Західній Вірджинії, — Трубошиєм) — це смертоносна мутація звичайного вірусу грипу, яку створив наш уряд у ході розроблення біологічної зброї. Це було здійснено всупереч скоригованим Женевським домовленостям щодо біологічної та хімічної зброї — домовленостям, які підписали представники США сім років тому. Наш інформатор, військовий чиновник, який наразі перебуває на базі у Вілінгу, додав, що обіцянки стосовно вакцини — «нахабна брехня». Згідно з нашим джерелом, досі жодної вакцини не винайдено.

Співгромадяни, це не просто катастрофа або трагедія — це смерть нашої віри у владу Сполучених Штатів. Коли ми й справді самі заподіяли собі таку біду, це означає, що…»

Хоґлісс був хворим і дуже слабким. Йому здавалося, що всі сили пішли на написання передовиці — вони переплавились у слова, та не відновилися. Груди забив слиз, і навіть за звичайного дихання він ніби на гірку біг. Попри це Хоґлісс методично зупинявся біля кожного дому й лишав газети-листівки, навіть не знаючи, чи є хтось у тих будинках, а якщо і є, чи стане їм сил вийти на вулицю й підібрати його послання.

Нарешті він дістався західної околиці міста, яку називали Смугою бідняків — халупи, трейлери та ядучий сморід відстійників. Лишилися тільки газети в багажнику, тож Хоґлісс не став його зачиняти, і тепер, коли він котився бугристою дорогою, кришка повільно гойдалася вгору-вниз. Він намагався подолати лютий головний біль, в очах періодично двоїлося.

Коли Хоґлісс подбав про останній будинок, — перекошену хижку неподалік від межі з містом Рекс-Кроссінг, — у нього лишилося зо двадцять п’ять газет. Він розрізав перев’язку старим кишеньковим ножем і дозволив вітру рознести газети куди заманеться, а сам думав про інформатора — майора з темними одержимими очима, якого три місяці тому перевели з цілком таємного об’єкта в Каліфорнії, де розробляли проект «Синь». Майор займався там охороною зовнішнього периметра, і поки він розказував Хоґліссу про все, що знав, його рука постійно мацала пістолет на поясі. Хоґлісс подумав, що невдовзі майор ним скористається. Якщо досі не встиг.

Він заліз на водійське сидіння «кадилака», — єдиного його автомобіля ще відтоді, як йому виповнилося двадцять сім років, — і з’ясувалося, що він надто втомлений, аби повернутися додому. Тож сонний Хоґлісс відкинувся назад і дивився, як вітер ліниво несе його екстрений випуск до Рекс-Кроссінга. Деякі листки почіплялися на дерева, що хилилися над дорогою, і повисли там, наче химерні плоди. Неподалік чулося булькання прудкого дьорбінського струмка — він там рибалив у дитинстві. Звісно, тепер риба там не водилася (про це подбали вугільні компанії), однак співав він так само заспокійливо. Хоґлісс заплющив очі, заснув і помер півтори години по тому.

———

Співробітники «Лос-Анджелес Таймс» випустили лише 26 000 примірників додатку, перш ніж новітнє керівництво довідалося, що, всупереч наказам, на листку друкують не рекламу. Розправа була швидкою та кривавою. В офіційному звіті ФБР твердили, що «радикальні революціонери», ці старі бабаї-відбувайли, підірвали друкарські преси «Лос-Анджелес Таймс», спричинивши двадцять вісім смертей. ФБР не довелося пояснювати, як вибух загнав кулю в кожну з тих двадцяти восьми голів, бо тіла загиблих змішалися з тисячами трупів, які ховали в морі.

Однак 10 000 примірників устигли розійтися, і цього виявилося достатньо. Заголовок, набраний 36-м кеглем, волав:

ЗАХІДНЕ УЗБЕРЕЖЖЯ В ЛЕЩАТАХ ЕПІДЕМІЇ ЧУМИ

Тисячі тікають від смертельного супергрипу.

Влада намагається все приховати.

ЛОС-АНДЖЕЛЕС. Деякі з військовослужбовців, які видають себе за солдатів Національної гвардії й буцімто допомагають зарадити поточній трагедії, є кадровими військовими з відзнаками на рукавах, які в окремих випадках свідчать про понад сорок років служби. До їхніх зобов’язань входить запевнення нажаханих мешканців Лос- Анджелеса в тому, що супергрип, який молодь у більшості регіонів прозвала Капітаном Трипсом, «лише дещо небезпечніший», ніж лондонські та гонконзькі штами… однак ці заяви промовляють через маски, під’єднані до балонів зі стиснутим повітрям. О 18:00 мають транслювати звернення президента, і його прес-секретар Г’юберт Росс спростував заяви, що глава держави читатиме промову зі студії, яку облаштували під Овальний кабінет глибоко під землею, у бункері Білого дому. Росс назвав ці чутки «істеричними, хибними й цілковито необґрунтованими». Чернеткові копії промови президента свідчать, що він «відшмагає» американців за панікерство й порівняє поточний безлад із тим, який спричинила радіовистава Орсона Веллса «Війна світів» на початку 30-х років[126].

Редакція «Таймс» має кілька запитань, відповіді на які воліла б почути у зверненні президента.