Розділ «Глупота говорить»

Що, нарешті, якби і про все інше він говорив щось подібне? Чого б такий мудрець домігся? А того, що всі вважали б його за божевільного й навіженого.

Найдурніша — нетямка мудрість, немає нічого нерозсудливішого, ніж погана розсудливість. Неправильно поводиться той, хто всупереч звичаю не хоче пристосуватись до обставин і, забувши відомий закон бенкетуючих «або пий, або забирайся геть», вимагає, щоб забавка не була забавкою.

Навпаки, якщо ти народився смертною людиною, ніколи не мудруй понад міру, а ліпше або куняй разом з усіма, або кумедно помиляйся. Але ж це, скажуть розумники, й властиве Глупоті. Справді. Та я цього й не заперечую. Хай тільки й вони не заперечують, що саме в цьому полягає справжній сенс життя!

До найвищої мудрості приходять не інакше, як через глупоту.

Чи мені, о безсмертні боги, й далі говорити, чи вже змовкнути? Але чому, власне, треба мовчати й нічого не казати про те, що правдивіше від самої правди? Поети при всякій нагоді (а то й без нагоди!) кличуть на допомогу Муз із Гелікону. Чом би й мені в такій важливій справі не звернутись до них? Допоможіть же, доньки Юпітера, переконати людей, що до великої мудрості чи, як кажуть філософи, до вершини блаженства можна прийти лише через Глупоту!

Вже раніше було доведено, що Глупота тримається на пристрастях, а мудрість — на розумі. За цими ознаками їх і розрізняють.

Стоїки звільняють мудреця від усіх пристрастей, немов від хвороб. А тим часом пристрасті є не лише поводирями, що ведуть до дверей мудрості, а й шпорами, і стимулом усякої доброчинності; вони побуджують людину чинити добро.

Проти цього особливо завзято виступав подвійний стоїк Сенека. Вигаданий ним мудрець, позбавлений пристрастей, не людина. Це радше бог, який ніде й ніколи не існував і не існуватиме. Скажу навіть більше: Сенека створив не людину, а камінного бовдура, безглуздого й позбавленого всіх людських пристрастей.

Тож хай ці добродії самі втішаються таким дивовижним мудрецем і з ним живуть у Платонівській державі ідей або в садах Тантала. Бо хто не злякається й не втече з переляку, як від чудовиська й примари, від людини, позбавленої усіх природних відчуттів, усяких пристрастей — людини, що не знає ні кохання, ні жалю, а лише стоїть, мов

«...камінь твердий чи скала Марпесійська».[15]

Такий мудрець ніколи не помиляється, нічого не боїться. Він, як Лінкей, усе бачить, все завважує, нікому нічого не вибачає, сам собою задоволений. Він один божественний, один здоровий, один — цар, один лише вільний. Коротше кажучи, ця людина, а точніше, нелюд, дуже високої думки про себе, тому ні з ким не хоче дружити і з ним ніхто не дружить. Він зневажає не тільки друзів, а й навіть богів і живе лише для того, щоб ганити справді здорових людей та кепкувати над ними. І такого дивогляда хочуть видати нам за виняткового мудреця?!

Якби справа дійшла до голосування, то скажіть, яка б держава захотіла мати такого урядовця, яке військо забажало б такого воєначальника? А яка дружина стерпіла б такого чоловіка, хазяїн — такого гостя, раб — такого пана? Всяк забажав би мати найдурнішого з простолюду, який, сам дурний, легко повелівав би дурнями і слухався б дурнів. Більшість любила б його як рівного. Лагідний з дружиною, приємний з друзями, веселий товариш по чарці, невибагливий співжитець, він завжди б пам’ятав, що ніщо людське йому не чуже.

Та вже годі про це. Бо не знаю, як вам, а мені дуже прикро за того мудреця. Тому повернімось до перерваної мови й поговорімо про інші зручності, якими обдаровує нас Глупота.

Глупота — єдина втіха в нещасті, а мудрість людину губить.

Якщо поглянути на людське життя з висоти, як це, на думку поетів, робить часом Юпітер, то ми побачимо лише злигодні та поневіряння: нещасне, жалюгідне народження, клопітке навчання, сповнене  образ дитинство, тяжкою працею обтяжену юність, нестерпно важку старість, сувору і невблаганну смерть. На людей чатує так багато різних хвороб, така кількість нещасть і всіляких незручностей! До того ж усе приправлене такою кількістю гіркоти, що годі й казати! А тому згадаю нині лише ті прикрощі, яких люди завдають одне одному. Ось вони: спустошення, в’язниці, тортури, ганьба, наклепи, зрада, підступи, обман, лихослів’я, хитрощі... Але я вже, мабуть, починаю рахувати пісок!

Далі. Тут не місце говорити, який гнівливий бог і за які провини наслав на людей стільки нещасть. Проте, якби хтось захотів обмислити все, то не засудив би він вчинку Мілетських дів, хоч він і гідний жалю.

А хто, переситившись життям, найчастіше вкорочує собі віку? Звичайно ж, ті, що люблять мудрувати! Серед них, не кажучи вже про Діогена, Ксенократа, Катона, Кассія чи Брута, слід ще згадати бодай Хірона, який добровільно обрав смерть, відмовившись від безсмертя.

Тепер, гадаю, ви вже бачите, що може статися з людьми, якщо всі почнуть мудрувати? Напевно, знову доведеться гончареві Прометею братися за глину, щоб наробити нових людей?! І якщо цього досі не сталося, треба дякувати мені. Вдаючись до необізнаності або необачності, часом до забуття страждань, а то й скропивши надію медом насолоди, я так допомагаю людям у незліченних бідах, що вони не хочуть вмирати навіть тоді, коли вже нитка Парок кінчається і життя втікає від них. При цьому, чим менше вони мають підстав для життя, тим більше хочуть жити, не відаючи, завдяки мені, про пересичення життям.

Отож, дякуючи мені, можна зустріти дідів Несторового віку, вже й на людей несхожих: недорікуватих, божевільних, беззубих, сивих, лисих. Або, якщо говорити Арістофановими словами: смердючих, миршавих, скоцюрблених, зморшкуватих, голомозих, беззубих та ще й кастратів.

Але, погляньте-но, як вони втішаються життям, як молодяться! Один сивину фарбує, другий лисину під перукою ховає, третій вставляє дорогі зуби, можливо, в якоїсь свині позичені, четвертий упадає за дівчиськом і в любовних дурощах, нікчема, силкується навіть молодика переплюнути.