TextBook Мабуть, ні. Випадковий перехожий не може становити серйозної загрози. І точно ніхто гордо та демонстративно не торкатиметься бейсбольної бити чи рушниці 45-го калібру в себе на стіні. Аж ніяк не на видноті. Під прилавком було б якраз. Та й хіба бізнес із системами зрошування такий небезпечний? Бити та рушниці більше годяться для барів та винних погребів, а ще для аптек.
«То що б міг шукати цей хлопець?»
Найімовірніше, телефон. Старомодний телефон, прикручений до стіни. На висоті приблизно рівня плечей, щоб зручніше було набирати номер. Чоловік намагався дістати його, відкидаючись назад, бо його магазинчик був занадто вузьким для того, щоб він міг обернутися повністю.
«Чому він збирався дзвонити? Хіба поява незнайомця є такою незвичайною подією, що нею терміново потрібно з кимось поділитися?»
Можливо, він про щось згадав. Може, йому потрібно було подзвонити по роботі. Може, йому треба було домовитись про відправлення пакунка.
«Або ж йому потрібно було повідомити про місцезнаходження».
Кого саме?
«Незнайомих облич».
Кого повідомити?
«Можливо, до цього був причетний і той дивакуватий хлопчина. Можливо, за ним справді стежили. Між показною сором’язливістю та щирою недолугістю дуже тонка межа».
Ричер зупинився на площі та зробив повний оберт. Там нікого не було.
Тої миті йому спало на думку, що непогано було б випити ще одну чашечку кави, тому він знову пішов у напрямку їдальні. Ченґ досі сиділа там, за тим самим столиком. Пізній ранок. Вона пересіла на його місце, тож тепер вона сиділа під кутом до залу. Там, де раніше сидів він. Ричер проклав собі шлях через усю їдальню й сів за сусідній столик до того, де сиділа Ченґ, зовсім поруч, тож його спина тепер також була повернена до стіни. Просто давня звичка.
Він запитав:
– Хіба не чудовий ранок?
Вона відповіла:
– Нагадує мені недільний ранок під час мого першого року в коледжі. Жодних мобільних телефонів і нічого робити.
– Хіба ваш співробітник зовсім не виходить на зв’язок із офісом?
Вона збиралася відповісти, проте раптово замовчала. Оглянула приміщення, наче подумки рахувала всіх відвідувачів, які могли стати потенційними свідками її принизливого зізнання. Тоді всміхнулася якось загадково, проте виразно, і ця усмішка була водночас і зухвалою, і невтішною, і трохи навіть змовницькою, а тоді сказала:
– Мабуть, я трохи прикрасила ситуацію.
Ричер здивувався:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нездоланний» автора Лі Чайлд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нездоланний“ на сторінці 16. Приємного читання.