Розділ «Частина II Березень 1976 року»

Кілок. Ні. Він поперхнувся. «Помалу», — попередив він себе.

Дзеркало. Та заради Бога, як дзеркало може стосуватися мікроба? Його кваплива карлючка в правій графі була ледь розбірливою. Рука тремтіла вже дужче.

Часник. Він сидів, зціпивши зуби. Він мав додати принаймні ще один пункт до графи «Бацили»; це була справа честі. Він хапався за останній пункт. Часник, часник. Він має діяти на мікроба. Але як?

Він почав писати в правій графі, але не встиг закінчити, як лють, мов лава в жерлі вулкана, завирувала в ньому.

Прокляття!

Він зіжмакав папірець у кулак і пожбурив. Підвівся, непорушний та оскаженілий, роздивляючись на всі боки. Йому хотілося щось поламати, будь-що. «То ти думав, твоя безрозсудна пора скінчилася, так?» — закричав він до себе, кинувшись було перекинути бар.

Та враз схаменувся й відступив. «Ні, ні, тільки не починай знову», — заблагав він. Тремтливими руками скуйовдив своє тонке біляве волосся. Його горло судомно рухалося, він здригнувся, придушуючи в собі потяг до насильства.

Булькотіння віскі, що ллється в склянку, роздратувало його. Він перевернув пляшку, спостерігаючи, як віскі хлюпає, переливаючись через вінця склянки, й розтікається поверхнею бару з червоного дерева.

Відкинувши голову, він одним махом спорожнив повну склянку, відчуваючи, як віскі витікає з рота.

«Я тварина! — тріумфував він. — Я дурна, безмозка тварина, і я збираюся пити!»

Порожню склянку він шпурнув крізь кімнату. Вона відскочила від книжкової шафи й покотилася килимом. «О, то ти в нас не б’єшся, так?» — заскреготав зубами він подумки, кидаючись до склянки і трощачи її ногами на скалки.

Потім він розвернувся і, затинаючись, пішов до бару. Він наповнив іншу склянку й відправив її вміст собі в горлянку. «Хотів би я мати діжку віскі! — подумав він. — Я б приєднував до неї клятий шланг і заливався б віскі донесхочу! Я б купався в ньому!»

Він пожбурив склянку. Надто повільно, надто повільно, чорт забирай! Він пив прямо з горла пляшки, нестямно глитаючи, сповнений ненависті до себе, караючи себе струмками віскі, що обпікали, судомно ковтаючи його.

«Я вдавлю себе! — шаленів він. — Я задушу себе, утоплюсь у віскі! Як Кларенс у мальмсі[38], помру, помру, помру!»

Він швиргонув порожню пляшку крізь кімнату; пролетівши, вона розбилась об стіну з фотошпалерами. Віскі стікало зображеними деревами додолу. Кинувшись через кімнату, він підібрав уламок розбитої пляшки. Полоснув шпалери зазубреним уламком, прорізаючи зображення і здираючи його зі стіни. «Ось! — подумав він, ледве зводячи подих. — Маєш!»

Він пожбурив скло, відчуваючи в пальцях тупий біль. Він порізав собі руку.

«Добре! — безтямно радів він, здавивши рану з обох сторін, поки кров не почала стікати великими краплями на килим. — Стечи кров’ю, дурний, нікчемний покидьку!»

За годину він уже був п’янючий, розпластаний на підлозі з дурнуватою усмішкою на обличчі.

Світ пішов під три чорти. Ні тобі мікробів, ні тобі науки. Світом править надприродне, це тепер надприродний світ. «Вампіри в ефірі». «Добрі поради про те, як зробити свій дім кривавим». «Молодий доктор Джекіл». «Інша дружина Дракули». «Смерть буває прекрасна». «Не будь напівзнищеним». Краплі братів Смітів від нападів труни[39].

Він залишався налиганим два дні, плануючи продовжувати в тому самому дусі, доки не настане кінець світу або не скінчаться світові запаси віскі, як там уже вийде.