Розділ «Частина II Березень 1976 року»

Процес завершено.

І все без кровооких вампірів, що схиляються над ліжком героїні. Без кажанів, що тріпочуть крилами за вікнами маєтку. Нічого надприродного.

Вампіри є реальністю. Лиш їхню правдиву історію так і не повідано світові.

Зваживши на це, Невілл подумки перелічив відомі в історії пошесті.

Він подумав про падіння Афін. Це скидалося на пошесть 1975-го. До того як можна було щось вдіяти, з містом уже було покінчено. Історики писали про бубонну чуму. Роберт Невілл схилявся до думки, що її спричинили вампіри.

Ні, не вампіри. Відтепер стало зрозуміло, що блукаючі, підступні примари були таким самим знаряддям мікроба, як і невинні, уражені недугом. Саме мікроб спричиняв лихо. Мікроб, який зачаївся під покровом повір’їв та забобонів, ширячи свою напасть, поки люди зіщулилися під тиском власних страхів.

І як щодо Чорної смерті, жахливої моровиці, що прокотилася Європою, зібравши данину в три чверті всього люду?

Вампіри?

Того вечора, близько десятої, у нього розболілася голова, а очі були немов бульбашки розпеченого желатину. Він усвідомив, що зголоднів як вовк. Дістав із морозильника стейк і, поки той смажився, хутко прийняв душ.

Він злегка підстрибнув, коли камінь влучив у стіну будинку. Крива усмішка розпливлася його обличчям. Він був настільки зайнятий сьогодні, що й забув про зграю, яка нишпорить навколо будинку.

Витираючись, він раптом зрозумів, що навіть не знає, скільки з-поміж вампірів, які приходять щоночі, фізично живі, а скільки — цілком активовані мікробом.

Це здалося йому дивним. Там повинні б бути обидва різновиди, тому що стосовно декого з них його постріли не мають видимого успіху, а декого знищують. Він припускав, що мертві можуть якось устояти проти куль.

А це порушує інше питання. Чому живі приходять до його будинку? Чому лише якась жменя, а не всі з околиць?

До стейку він налив собі келих вина і був приємно здивований, яким усе було смачним. Зазвичай їжа смакувала йому, як деревина. «Певно, сьогодні я нагуляв апетит», — подумав він.

Понад те, він жодного разу не торкнувся спиртного. Найдивовижніше, що йому й не хотілося цього. Він захитав головою. Боляче визнавати, але для нього випивка слугувала емоційною відрадою.

Стейк він обгриз аж до кісток. Решту вина взяв із собою до вітальні, увімкнув програвач і, втомлено зітхнувши, сів у крісло.

Він сидів і слухав Першу та Другу сюїти з Равелевого «Дафніс і Хлоя»[37], усе світло було вимкнуте, крім лампочки на програвачі. На якийсь час він зміг забути про вампірів.

Хоча пізніше таки не втримався і ще раз зазирнув у мікроскоп.

«Негідник, — подумав він мало не приязно, розглядаючи дрібнесеньку протоплазму, що тріпотіла на скельці. — Паскудний малий негідник».

Наступний день видався кепським.