Розділ «Долина Мовчазних Людей Історія Країни Трьох Рік»

— Я знаю, що ви не вбивали Джона Барклі, — повторила вона. — І… СЕНДІ МАКТРИҐҐЕР ТЕЖ ЙОГО НЕ ВБИВАВ!

— Але…

— Він НЕ ВБИВАВ, — перебила вона майже зі злістю. — Він був так само невинуватий, як і ви. Джимсе… Джимсе… Я знаю, хто вбив Барклі. О, Я ЗНАЮ — ЗНАЮ!

Її горло перехопив придушений схлип, і вона додала, намагаючись через силу говорити спокійно:

— Не думайте, що я не довіряю вам, якщо зараз не можу розповісти вам більше, Джимсе, — мовила вона. — Ви зрозумієте — і дуже скоро. Коли ми відірвемося від поліції, я розповім вам. Я нічого від вас не приховаю. Я розповім вам про Барклі, про Кедсті — про все. Але зараз я не можу. Це ненадовго. Коли ви скажете, що ми у безпеці, я вам повірю. А тоді…

Вона прибрала від нього руки і відкинулася на подушку.

— А тоді — що? — спитав він, нахиляючись уперед.

— Може, ви мене розлюбите, Джимсе.

— Я кохаю вас, — прошепотів він. — Ніщо в світі не завадить мені кохати вас.

— Навіть якщо я розповім… скоро… що це я вбила Барклі.

— Ні. Це буде неправда.

— Чи… якщо я скажу… що це я… вбила… Кедсті?

— Байдуже, що ви скажете чи який доказ наведете, я вам не повірю.

Вона змовкла. А тоді сказала:

— Джимсе…

— Так, Ніско, моя маленька богине?..

— Я хочу сказати вам дещо… зараз!

Він чекав.

— Це може… шокувати вас… Джимсе.

Він відчув, як вона простягає до нього руки. Обидві її долоні торкалися його плечей.