РОЗДІЛ V У САДАХ ЦОАМ

— Лишилась у предків на Білих Зорях.

— Можливо, — байдуже згодилася Родіс, ніби втративши інтерес до дальшої розмови.

Уперше в житті голова Ради Чотирьох відчув незвичайну бентегу. Він опустив голову. Кілька хвилин обоє мовчали.

— Я познайомлю вас із моєю дружиною, — несподівано сказав Чойо Чагас і безшумно зник за складками зеленої тканини. Фай Родіс лишилася стояти, не відводячи погляду від кулі й ледь усміхаючись своїм. думкам. Нараз вона простягла руку до пояса й витягла маленьку металеву трубку. Приклала її до підставки ворожильної кулі, і в ній опинилася крихітна порошина чорного дерева, цілком достатня для аналізу.

Фай Родіс не здогадувалася, що удостоїлась нечуваної почесті. Особисте життя членів Ради Чотирьох завжди було прихованим. Вважалося, що ці надлюди взагалі не опускаються до таких житейських справ, як одруження, зате можуть взяти в коханки будь-яку жінку планети Ян-Ях. Насправді Еолодарі брали дружин і коханок лише з вузького кола найвідданіших їм людей.

Чойо Чагас увійшов безшумно й несподівано. Очевидно, це було його звичкою. Він кинув швидкий погляд навсебіч і лише потім подивився на нерухому гостю.

— Вони на місці, — тихо сказала Родіс, — тільки…

— Що — тільки? — нетерпляче вигукнув Чойо Чагас, хутко перетнув кімнату й відіп’яв складчасте драпірування, яке нічим не відрізнялося від оббивки стін. У ніші за нею стояв чоловік і широко розкритими очима дивився на свого володаря. Чойо Чагас гнівно закричав, проте вартовий не зрушив з місця. Чойо Чагас кинувся в інший бік. Родіс жестом зупинила його.

— Другий теж у такому ж стані!

— Це ваші жарти? — у нестямі запитав владика.

— Я остерігалася зустріти нерозуміння, як учора з вікном, — вибачливо призналася Родіс.

— І ви можете це зробити з кожним? Навіть зі мною?

— Ні. Ви входите до тієї п’ятої частини всіх людей, яка не піддається гіпнозу. Спочатку треба зламати вашу підсвідомість. А втім, ви це знаєте… У вас зібрана і тренована воля, могутній розум. Ви підкоряєте собі людей не тільки впливом слави, влади, відповідної обстановки. Хоча й цими способами користуєтесь чудово. Ваша приймальна зала: ви вгорі, в осяянні, а внизу, в сутінках, — усі інші, нікчемні прислужники.

— Хіба погано придумано? — запитав Чойо Чагас з ноткою зверхності.

— Ці речі здавна відомі на Землі. І значно величніші!

— Наприклад?

— У стародавньому Китаї імператор, він же Син Неба, щорічно відправляв молитву про врожай. Він ішов з храму в спеціальну мармурову альтанку — вівтар — через парк дорогою, по якій мав право ходити лише він. Дорога була піднята до верхівок дерев парку й вимощена ретельно вкладеними плитами мармуру. Він прямував у цілковитій самотині й тиші, несучи посудину з жертвою. Кожному, хто траплявся ненароком там, унизу, під деревами, негайно стинали голову.

— Отже, для повної величі мені слід було б учора зітнути голови всім вам?.. Та облишмо це. Як ви справилися з моїми вартовими?

— Дуже легко. Вони треновані на безвідповідальне й бездумне виконання. Це призводить до тупості, втрати розумного сприйняття і сили волі — головного компонента стійкості. Це вже не індивідуальність, а біомашина із закладеною в неї програмою. Нема нічого простішого, як замінити програму…

Із-за драпірування несподівано, як і її чоловік, з’явилася жінка незвичайної для тормансіанок вроди. Одного зросту із Фай Родіс, значно тендітніша, вона рухалася з особливою гнучкістю, явно розрахованою на ефект. Волосся, таке ж чорне, як у Родіс, але матове, а не блискуче, було зачесане назад з високого гладенького лоба, лягаючи на скроні й потилицю важкими хвилями. На тім’ї виблискували дві переплетені змії з роззявленими пащами, тонко викарбувані із світлого, з рожевуватим відблиском металу. Намисто такого ж металу у вигляді мережаних квадратів, з’єднаних рожевим камінням з алмазним блиском, охоплювало високу шию і спускалося чотирма сяючими підвісками в улоговину між грудьми, ледве прикритими фестонами пружного корсажу. Похилі вузькі плечі, красиві руки й більша частина спини були оголені, зовсім не за правилами повсякденного одягу Торманса.