Розділ IV ВІДГОМІН ІНФЕРНО

Опір героїв запалював, а саме описання їхніх нещасть навіть полишало невиразно приємне відчуття безпеки, неможливості подібного свавілля долі ні з самою Чеді, ні з кимось іншим із величезної кількості людей на Землі. Учитель психології пояснював у школі, що в давнину, коли було багато голодних і злиденних людей, ситі й забезпечені любили читати книги й дивитися фільми про вбогих, тих, котрі помирали з голоду, гноблених і принижених, щоб сильніше відчути своє забезпечене й спокійне життя. Найбільше в той непевний і тривожний час ЕРС було створено сентиментальних книжок про обділених та нещасних людей і, як антитеза до них, про нечу-вано щасливих героїв і красунь. Тоді люди, передчуваючи неминучість грізних потрясінь у житті людства, були раді кожному твору мистецтва, який міг дати дорогоцінне відчуття бодай тимчасової безпеки: “нехай це трапляється з іншими, але не зі мною”.

Чеді, як і всі, проходила загартування фізичними труднощами, працювала в госпіталях важких захворювань — рецидивів розладнаної спадковості чи дуже серйозних травм з нерідкими випадками евтаназії — вироком легкої смерті, хоч би на якому високому рівні розвитку суспільства воно перебувало.

Однак усе це було природною необхідністю життя, зрозумілого, сповненого мудрості й психологічного гарту життя, яке щомиті відчуває свою єдність із загальним духовним потоком людства, що прагне до ще прекраснішого майбутнього. В нього не треба було вірити, як у давнину, настільки реально й зримо воно поставало перед усім, що відходило в минувшину. Але те, що побачила Чеді в “зірочці” Родіс, зовсім не було схоже на безрадісне життя ЕРЗ.

Самотність і безпорадність людини, силоміць відірваної від усього цікавого, світлого й дорогого, були так яскраво виражені, що відчуття нестерпної нудьги настирно укорінювалося в душі проти волі Чеді. Приниження і муки, яких зазнавала та самотня, упосліджена істота, повертали людину ЕРЗ в первісне шаленство навпереміш із гіркотою безсилля, здавалося б, немислимого для землянина.

Через випробування Фай Родіс Чеді ніби занурилась в атмосферу задушливої безглуздої жорстокості й ворожнечі давноминулих віків. Горда, сталева гідність жінки ЕРЗ не похитнулась під силою психологічного впливу, можливо, тому, що перед нею була Фай Родіс — уособлення всього, до чого прагнула сама Чеді.

Молода дослідниця людини й суспільства, засоромилася, згадавши, як на далекій Землі вона не раз ставила під сумнів необхідність складних охоронних систем комуністичного суспільства. Люди Землі з покоління в покоління витрачали на них величезні матеріальні кошти й сили. Тепер Чеді знала, що, незважаючи на неминуче зростання доброти, жалю і ніжності, від суми пережитих за мільйони літ інфернальних страждань, нагромаджених у генній пам’яті, завше можлива поява людей з архаїчним розумінням доблесті, з диким прагненням до влади над людьми, з бажанням підносити себе, принижуючи інших. Один скажений собака може покусати й піддати смертельній небезпеці сотні людей. Так і людина з викривленою психікою здатна — авдати в доброму оточенні, яке нічого не підозрює, жахливих бід, аж поки світ, що давно забув про попередні соціальні небезпеки, зуміє ізолювати й трансформувати її.

Ось чому така складна організація ПНОІ — психологічного нагляду, яка працює разом з ГТІ — ґратчастою трансформацією індивіда — і безперервно вдосконалюється Радою Честі й Права. Повна відповідність з ОЕЗ — охороною електронних зв’язків космічного корабля, тільки ще складніша й різноманітніша.

Вперше зрозумівши до кінця роль ПНОІ, Чеді заспокоїлась. Наче материнська невсипна турбота людства Землі своєю могутньою рукою дістала сюди, крізь витки Шакті й Тамаса. Глибоко зітхнувши, дівчина перестала відчувати металевий панцир і заснула так спокійно, як не спала з моменту наближення до Торманса.