Розділ IV ВІДГОМІН ІНФЕРНО

— Кін Рух сказав: важко ясніше сформулювати поняття “інферно” для людини. Бачите, як давно люди збагнули його принципи? А тепер…

На екрані виникла модель земної кулі, багатошаровий сфероїд, освітлений зсередини. Кожна ділянка його поверхні була крихітною діорамою, яка кидала стереоскопічне зображення просто на глядача, наче з безмежної далечі. Спочатку загорялися нижні шари кулі, верхні ж лишалися прозорими й німими. Перед глядачем проходила наочно історія Землі, відбита в геологічних нашаруваннях. Ця звичайна демонстрація моделі була насичена небаченим раніше Чеді змістом. Кін Рух оголосив, що побудував схему еволюції тварин за даними Ерф Рома.

Кожен вид тварин був пристосований до певних умов життя, так званої екологічної ніші, як її назвали біологи те в давнину. Пристрій замикав вихід з ніші, створюючи окремий осередок інферно, поки вид не розмножувався так, що більше не міг існувати в перенаселеній ніші. Чим досконаліший був пристрій, тим більших успіхів досягли окремі види, тим страшніша наставала розплата.

Загорялись і гасли ділянки глобуса, мелькали картини потворної еволюції тваринного світу. Багатотисячні стовпища крокодилоподібних земноводних, які копошилися в липкому мулі боліт і лагун; озерця, переповнені саламандрами, змієподібними та ящероподібними тварюками, що гинули мільйонами в безглуздій боротьбі за існування. Черепахи, велетенські динозаври, морські чудовиська, які корчилися в отруєних від гниття бухтах, конали з голоду на виснажених пустельних берегах.

Вище за земними нашаруваннями та геологічним часом з’явилися мільйони птахів, потім гігантські стада звірів. Неминуче розвивався мозок і почуття, дедалі сильнішим ставав страх смерті, турбота про потомство, все відчутнішим страждання травоїдних, яких пожирали, і в примітивному світосприйманні яких величезні хижаки повинні були представляти подобу демонів і дияволів, створених згодом уявою людини. Велична могутність, міцні зуби й кігті, які захоплювали своєю первісною красою, мали тільки одне призначення — шматувати, терзати живу плоть, дробити кістки.

І ніхто й ніщо не могло зарадити, несила було полишити те замкнуте коло інфернальності, болото, степ чи ліс, в якому тварина з’явилася на світ у сліпому інстинкті розмноження і збереження виду… А людина з її сильними почуттями, пам’яттю, вмінням розуміти майбутнє, невдовзі усвідомила, що, як і всі земні створіння, вона приречена від народження на смерть. Питання лише в терміні виконання та в тій кількості страждання, яке випадає на долю окремого індивіда. І що вища, чистіша, благородніша людина, то більша міра страждання буде їй відпущена “щедрою” природою і суспільним буттям-доти, доки мудрість людей, котрі об’єдналися в титанічних зусиллях, не урве цієї гри сліпих стихійних сил, яка триває вже мільярди літ у гігантському загальному інферно планети…

Ось чому перше розуміння інфернальності життя раніше спричинялось до стількох психічних надломів і самовбивств у найпрекраснішому віці — вісімнадцяти — двадцяти років.

— Я зіставила два уривки з лекцій мого вчителя, — сказала Фай Родіс, — і тепер вам зрозуміла горезвісна теорія інфернальності. “Але мільйони літ на віру наших “так!” Відказуєш ти “ні!” — проспівала Родіс, перефразовуючи одного із своїх улюблених давніх російських поетів.

— О так! — вигукнула Чеді. — Але чи можна мені дізнатися про випробування, яким піддавалися деякі історики?

— Ви, певне, знаєте про мене більше, ніж я гадала, — сказала Родіс, читаючи її думки, — тож довідайтесь іще.

З цими словами вона дістала зіркоподібний кристал мне-мозапису, який називається в просторіччі “зірочкою”, і подала його Чеді.

— Інфернальність стократ посилювала неминучі страждання життя, — сказала вона. — Народжувались люди із слабкою нервовою системою, які жили ще важче, — це перше згубне коло. В періоди відносного поліпшення життя страждання слабшало, породжуючи байдужих егоїстів. З переходом свідомості на вищий суспільний щабель ми перестали замикатися в особистому стражданні, зате безмірно розширилося страждання за інших, тобто співчуття, турбота про всіх, про викоренення горя і бід в усьому світі — те, що турбує і тривожить щогодини кожного з нас. Якщо вже перебувати в інферно, усвідомлюючи неможливість виходу з нього окремої людини через тривалість процесу, то це перебування має сенс лише задля того, аби допомогти його знищити, а отже, зараджувати іншим, роблячи добро, створюючи прекрасне, поширюючи знання. Інакше який же сенс у житті?

Проста істина, до якої приходять на диво не швидко. Тому справжніх революціонерів було дуже мало в ті давні часи.

Аби уявити міру особистого страждання минулих часів, ми, історики, розробили систему випробувань, умовно названих ступенями інфернальності. Це серія не лише фізичних, а й психічних мук, призначених для того, щоб ми, вивчаючи історію ЕРС, краще збагнули б відчуття предків. Мотивація їхніх учинків і забобонів стала б зрозумілішою для віддалених тисячоліттями світлого життя нащадків.

Чеді Даан зосереджено схилила голову.

— І ви гадаєте, що тут, на Тормансі, — інферно? Що віко всепланетного гноблення тут закрилося тому, що вони не досягли…

— У них всепланетна олігархія настала швидко через однорідність населення і його культури, — пояснила Родіс.

Чеді Даан вийшла, оглядаючись на нерухому Фай Родіс, яка полинула думками чи то на незвідану планету внизу під кораблем, чи то на безмежно далеку Землю.

За дві години Чеді з’явилася знову, з розпашілими щоками й опущеними очима. Вона мовчки подала “зірочку”, схопила простягнуту руку Родіс, приклала до лоба й несподівано поцілувала. Шепнувши: “Пробачте мені за все”, вона вискочила з каюти, ще незграбна в скафандрі. Родіс подивилась їй услід, і навряд чи хто-небудь з екіпажу зорельота міг уявити собі стільки материнської доброти на обличчі начальниці експедиції.

Враження від щойно переглянутої “зірочки” схвилювало Чеді, збудивши в ній якісь древні інстинкти. Побачене напливало й виступало в пам’яті з хворобливою різкістю, хоч як хотілося Чеді швидше забути про нього. Знаючи безліч подібних історій із стародавніх книг і фільмів про минуле, Чеді уявляла собі жорстокість прадавніх часів досить абстрактно.