Розділ XI МАСКИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

— Ні, не все. Ми багато чого взяли для психологічного тренування. Але віра у верховну істоту, яка стежить за кращими долями, була наївним пережитком печерного уявлення про світ. Навіть гірше — пережитком релігійного фанатизму Темних Віків, який існував паралельно з переконанням, що людина в усіх мінливостях і катастрофах планети мусить бути врятована тому, що вона — людина, боже створіння. Ті, хто вірив у бога, забували, що, навіть якби бог був насправді, він не став би заохочувати брак високих духовних якостей, прагнень і гідності у своєму творенні єдиного, наділеного розумом самопізнання. Сума злочинів людини, кинута на терези природи, цілком забезпечувала смертний вирок цьому невдалому і пихатому створінню.

А з іншого боку, діалектика світу така, що тільки людина володіє правом судити природу за надто великий обсяг страждань на шляху до вдосконалення. Неймовірно тривалий процес еволюції поки що не здатний звільнити світ від страждання, ні знайти правильного шляху до щастя. Якщо цього не зробить мисляча істота, тоді океан страждання хлюпатиметься на планеті до абсолютної загибелі всього живого від космічних причин — затухання світила, спалаху наднового — тобто ще мільярди років.

У підземелля, озираючись, увійшли вісім чоловік з суворими навіть для похмурих тормансіан обличчями, у темно-сірих плащах, вільно накинутих на плечі.

Архітектор хотів був підвести їх до Родіс, але той, який ішов попереду, недбало відсторонив Гахдена.

— Ти володарка земних прибульців?.. Ми прийшли подякувати тобі за апарати, про які ми мріяли тисячоліття. Багато віків ми ховались і байдикували, а тепер можемо повернутися до боротьби.

Фай Родіс подивилася на закам’янілі обличчя гостей — вони світилися волею і розумом.

Вони не носили ніяких прикрас чи знаків, вбрання їхнє, за винятком плащів, надітих, очевидно, для нічних мандрівок, нічим не відрізнялось від звичайного одягу середніх “джи”. Тільки у кожного на великому пальці правої руки була широка платинова каблучка.

— Отрута? — запитала Родіс у ватажка, рухом запрошуючи сідати і показуючи на перстень.

Той ворухнув бровою, геть як Чойо Чагас, і жорстка посмішка ледь торкнулася його губ.

— Останнє рукостискання смерті — для тих, на кого падає наш вибір.

— Звідки походить назва вашого товариства? — запитала Родіс.

— Невідомо. З цього приводу не лишилось ніяких переказів. Ми так назвались від самого заснування, тобто з моменту нашої появи на планеті Ян-Ях з Білих Зірок, чи з Землі, як стверджуєте ви.

— Я так і знала. Назва вашого товариства глибша за змістом і набагато древніша, ніж ви гадаєте. В Темні Віки на Землі народилася легенда про великий бій Бога і Сатани, добра і зла, неба і пекла. На боці Бога бились білі ангели, на боці Сатани — чорні. Увесь світ розколовся навпіл доти, доки Сатана з його чорним військом не був переможений і скинутий до пекла. Але були ангели не білі й не чорні, а сірі, які лишилися самі по собі, нікому не підкоряючись і не воюючи ні на чиєму боці. Ними знехтувало небо і не прийняло пекло, і відтоді вони назавжди залишились між раєм і пеклом, тобто на Землі.

Похмурі прибульці слухали з палаючими очима: легенда їм сподобалась.

— Ім’я “Сірих Ангелів” прибрало таємне товариство, яке боролося із звірствами інквізиції в Темні Віки, однаково проти зла “чорних” слуг господа і невтручання, байдужості “добрих білих”. Я думаю, що ви і є нащадки ваших земних братів.

— Дивовижно! — сказав ватажок “Сірих Ангелів”. — Це додає нам ще більшої впевненості.

— У чому? — несподівано різко запитала Фай Родіс.

— У необхідності терору, у переході від поодиноких дій до масового винищення шкідливих людей, які надзвичайно розмножилися останнім часом!

— Неможливо знищити зло насильно. Ніхто не може одразу розібратись у зворотній дії. Треба збалансувати боротьбу так, щоб від зіткнення протилежностей виникав рух до щастя, сходження до добра. Інакше ви загубите провідну нитку. Самі бачите, минули тисячоліття, а на вашій планеті все ще несправедливість і гноблення, мільйони людей живуть жалюгідно коротким життям. На нашій спільній батьківщині у давнину чомусь ніхто ніколи, повторюю, ніколи не знищував істинних злочинців, з чиєї волі (і тільки з неї!) руйнували прекрасне, вбивали добро, грабували й розкидали корисне. Вбивцям Добра і Краси завжди дарувалося життя, вони не припиняли свою мерзенну діяльність, а такі, як ви, месники страчували зовсім не тих, кого варто було. Викорінювати шкідливих людей можна лише з дуже точним прицілом, інакше ви боротиметеся з привидами. Брехня і беззаконня створюють на кожному кроці нові примари злочинів, матеріальних скарбів і небезпек. На Землі наростання таких примар вчасно не врахували, і людство, змагаючись із ними, лише зміцнювало їхній психологічний вплив. Ми завжди пам’ятаємо, що дія дорівнює протидії, і дотримуємось рівноваги. А у вас сліпі напади примножать страждання народу, поглиблення інферно. В цьому випадку ви самі маєте бути знищені.

— То ви вважаєте нас непотрібними? — почулося грізне запитання.