Розділ X СТРІЛА АРІМАНА

Стало ясно, що для нього такі “переговори” завжди кінчались успішно.

Шотшек заволодів рукою Чеді. Вони рушили до найближчої сірої коробки Вікна Життя.

Задуха тут нагадувала Будинок Зібрань. Сидіння стояли ще тісніше. У спекотній кімнаті сяяв світлий величезний екран. Техніка Ян-Ях дозволяла створювати правдоподібні ілюзії, які захоплювали глядачів мальовничою брехнею. Чеді, ще перебуваючи на зорельоті, переглянула багато фільмів, і цей мало чим відрізнявся від них. Хоча планета Ян-Ях давно вже перетворилася на єдину державу, дія відбувалася під час однієї з минулих воєн. Герої діяли з усією хитрістю й жорстокістю давніх часів. Вбивства й обман ішли одне за одним. Вродливі жінки винагороджували героїв у постелях або піддавали їх неймовірним приниженням. Однією з головних дійових осіб була жінка. Вона по ходу дії вбивала й катувала людей.

Шалені скачки на верхових тваринах, гонки на гримотливих механізмах, полон, втеча, знову полон і втеча. Дія розгорталася по випробуваній психологічній канві. Коли героїня опинилась у постелі, ледь прикрита ковдрою (тормансіанська заборона на деякі частини тіла), з голим, але знятим зі спини героєм, Чеді відчула, як гарячі н вологі руки Шотшека схопили її за груди й коліно. Шкодуючи, що вона не володіє загартованістю і психологічною силою Фай Родіс, Чеді зробила спробу відсторонитись. Тормансіанин тримав міцно. Не бажаючи відповідати насиллям, Чеді різко виставила клином лікоть, вивільнилась, підвелась і рушила до виходу під роздратовані вигуки тих, кому вона затуляла видовище. Шотшек наздогнав її на доріжці, що вела до великої вулиці.

— Чому ти мене образила? Що я зробив поганого?

Чеді подивилась спокійно, навіть сумовито, міркуючи, як вийти з цієї ситуації, не відкриваючи свого інкогніто.

— У нас так не чинять, — тихо мовила вона, — якщо в першу ж годину знайомства так обніматися, що ж робити потім?

Шотшек недобре зареготав.

— Ніби ти не здогадуєшся? Скільки тобі років?

— Вісімдесят! — перевівши двадцять земних років у Тормансіанські, збрехала Чеді.

— Тим більше! Я думав шістдесят п’ять… ходімо!

— Куди?

— До мене. У мене кімната з вікном на канал. Я куплю вина і динату, і нам буде чудово. — І Шотшек знову міцно обняв Чеді.

Вона мовчки вирвалась і поквапилась вийти з алеї на вулицю. Перехожі не збентежили переслідувача. Він наздогнав Чеді і, смикнувши за руку, примусив повернутися до себе обличчям.

— Чому ти пішла зі мною? — сердито запитав він.

— Я не сподівалася, що так вийде, пробачте!

— До чого тут “пробачте”? Ходімо, буде добре. Чи я не сподобався? Ходімо, не пошкодуєш!

Чеді ступила крок у бік, і тоді Шотшек ударив її в обличчя долонею. Удар не був особливо болючим і не оглушив. На тренуваннях бували й сильніші. Але вперше земну дівчину ЕРЗ вдарили із спеціальним наміром принизити, образити. Швидше здивована, аніж обурена, Чеді озирнулась на численних людей, що поспішали мимо. Байдуже чи зі страхом дивилися вони, як дужий чоловік б’є дівчину. Ніхто не втрутився, навіть коли Чеді. одержала ще один удар, уже сильніший.

“Годі!” — вирішила зорелітниця і зникла. Психологічна гра у зникнення відома кожній дитині Землі, і полягає тому, щоб відволікати увагу суперника, зосередити його на чомусь сторонньому, тихенько зайти йому за спину й не виходити із сектора невидимості. Це можна зробити лише на відкритому місці, завбачаючи всі повороти противника.

Шотшек озирався дико й здивовано, поки Чеді не з’явилась у полі його зору.