Розділ X СТРІЛА АРІМАНА

Цасор, іще приголомшена, розуміюче підморгнула.

Чеді повільно підвелася і вийшла, із задоволенням після задухи вдихаючи прохолодне повітря. Вона спинилась біля тонкої чотиригранної колони з дешевого штучного каменю, все ще продумуючи сцену загального покаяння під гіпнозом. Раптом вона відчула на собі важкий погляд, оглянулась, і опинилася віч-на-віч з атлетично збудованим “кжи” у зеленому одязі з нашитим на рукаві знаком стиснутого кулака. Невелика група людей серед “кжи” досягала віку 30 земних років. Це були так звані “спортивні взірці” — професіональні гравці й борці, нічим не зайняті, крім м’язових тренувань, вони звеселяли величезні натовпи людей на стадіонах розвагами, більше схожими на масові бійки.

Спортивний “взірець” дивився на неї пильно й безцеремонно, як і багато інших чоловіків, що їх тут зустрічала Чеді. Ще в садах Цоам звикла вона до манери мешканців Ян-Ях роздягати поглядом. На Землі у наготі, природному вигляді людини, ніхто не вбачав нічого особливого, нічого збудженого, принаймні сим паче сороміцького. Звичайно, кожен мусить бути чистим і не прибирати неестетичних поз, чого навчали з першого року життя. У жительки Землі погляди чоловіків Ян-Ях викликали тільки неприємне відчуття, як погляди божевільних.

“Взірець” запитав:

— Приїхала здалеку? Недавно? Мабуть, з хвостової півкулі?

— Як ви… — Чеді спохопилася, — ти вгадав?

Тормансіанин задоволено посміхнувся.

— Там, кажуть, є гарні дівки, а ти… — Він клацнув пальцями, — ходиш сама, хоч і найвродливіша, — незнайомець кивнув у бік дівчат, що спускалися сходами. — Мене звуть Шот Ка-Шек, скорочено — Шотшек.

— Мене Че Ді-Зем, або Чезем, — у тон йому відрізала Чеді.

— Дивне ім’я. А втім, ви там, у хвостовому, усі якісь не такі.

— А ти бував у нас?

— Ні, — з полегкістю почула Чеді відповідь тормансіанина.

— А ти чиясь?

— Не зрозуміла.

— Ну, ти належиш комусь чи ні? — Шотшек розсміявся, побачивши подив Чеді. — Тебе бере хто-небудь?

— Ні, ніхто! — утямила нарешті Чеді, подумки лаючи себе за тупість.

— Ходімо зі мною у Вікно Життя.

Так називались у тормансіанів великі приміщення для перегляду фільмів і артистичних виступів.

— Що ж, ходімо! — відповіла Чеді. — А якби в мене був чоловік?

— Я відкликав би його вбік, і ми погомоніли б з ним. — Шотшек зневажливо знизав плечима.