Розділ VII ОЧІ ЗЕМЛІ

— Але чому не можна? Я б на вашому місці усі свої знання і талант конструктора використав, щоб виготовити найнеобхідніші інструменти для жителів Торманса. Вони їм дуже потрібні.

— І що, по-вашому, найнеобхідміше?

— Індикатор ворожості і зброя. І те й інше гранично мініатюризоване, до розміру ґудзика, виглядає як маленька пряжка чи жіноча сережка.

— І зброя?

— Авжеж. Від бомбочок УБТ до променевих пронизувачів.

— УБТ? Ви можете думати про таке і водночас вважати аморальним моє безневинне бажання закурити? Скільки життів забрав УБТ дві тисячі літ тому в нас, та й на інших планетах!

— А скільки врятував, розгромивши орди вбивць?

— Я не можу погодитися з вами. Це було необхідним у ті часи, і ми знаємо про те лише з книжок. Я не можу… — Соль Саїн замовк, бачачи, як несподівано випростався командир.

Ліве верхнє зелене вічко померкло, двічі блимнуло й знову засяяло рівним світлом. Зосереджене обличчя Гріф Ріфта проясніло, великі, інстинктивно стиснуті кулаки обм’якли. Соль Саїн з полегкістю зітхнув.

Обидва довго мовчали.

— Ви дуже любите її, Ріфт? — Соль Саїн доторкнувся руки Гріф Ріфта. — Я запитав не з цікавості, — твердо сказав він, — адже я теж…

— Хто? — видихнув Ріфт.

— Чеді! — відповів Соль Саїн, помітивши тінь здивування, яка промайнула в погляді командира, і додав: — Так, маленька Чеді, а не чарівна Евіза!

Ріфт дивився на лівий верхній вогник, обережно торкаючись пальцями зовнішнього ряду кнопок на пульті, ніби піддаючись спокусі викликати на зв’язок столицю Торманса.

— Приреченість Родіс віддаляє її від мене, а за моєю спиною теж тінь смерті. — Ріфт підвівся, пройшовся кілька разів по кабіні й наблизився до Соль Саїна з ледь помітним занепокоєнням.

— Є давня пісенька: “Я не знаю, що чекає в темноті попереду, і назад оглянутись боюсь!”

— I ви, дорікаючи мені в слабкості, робите таке зізнання?

— Так, тому що дорікаю собі теж, А ще й вибачаю.

— Але якщо вони посміють…

— Я сказав їй, що розрию всю планету на кілометр глибиною, а її внайду.