Розділ «Меч призначення»

Відьмак зіскочив у яму. Поранений розплющив очі.

— Ґеральте... — простогнав. — О боги... Я, хіба, сплю...

— Фрайксенете? — здивувався відьмак. — Ти тут?

— Я... Ох...

— Не рухайся. — Ґеральт присів поруч. — Куди отримав? Не бачу стріли...

— Пройшла... навиліт. Я відламав вістря і витяг... Слухай, Ґеральте...

— Мовчи, Фрайксенете, бо захлинешся кров’ю. У тебе пробито легеню. Зараза, я мушу тебе звідси витягти. Що ви, диявол вас візьми, робили в Брокілоні? Це територія дріад, їх санктуарій, звідси ніхто живим не виходить. Ти про це не знав?

— Потім... — Фрайксенет загарчав, сплюнув кров’ю. — Потім тобі розповім... А зараз витягай мене... Ох, зараза! Обережніше... О-о-ох...

— Не зможу. — Ґеральт випростався, глянув навколо. — Ти заважкий...

— Лиши мене, — застогнав поранений. — Лиши мене, хай там... Але рятуй її... боги, рятуй її...

— Кого?

— Княжну... Ох... Знайди її, Ґеральте...

— Лежи спокійно, хай тобі грець! Зараз що-небудь змонтую і виволочу тебе.

Фрайксенет важко закашлявся і знову сплюнув, густа, тягуча нитка крові повисла в нього на бороді. Відьмак вилаявся, вискочив з ями, роззирнувся. Йому потрібні були два молоді деревця. Швидко рушив до краю галявини, де трохи раніше бачив купу вільх.

Свист і стук.

Ґеральт завмер на місці. Стріла, що встрягла у стовбур на рівні його голови, мала оперення з яструбового пір’я. Він глянув у напрямку, куди вказувало ясенове древко, знав, звідки стріляли. За якихось п’ятдесят кроків була ще одна яма від вивернутого дерева, сам повалений стовбур, плутанина коріння, що стирчало вгору, все ще стискаючи в обіймах величезну брилу піщаної землі. Тернові зарості й темрява, перекреслена світлішими смугами березових стовбурів. Не бачив він нікого. Знав, що не побачить.

Він підняв обидві руки. Дуже повільно.

— Ceadmil! Va an Eithne maeth e Duen Canell! Essea Gwynbleidd!

Цього разу він почув тихе клацання тятиви й побачив стрілу, бо вистрелили її так, щоб він її помітив. Різко вгору. Він дивився, як та злітає, як ламає траєкторію, як падає по кривій. Не ворухнувся. Стріла вбилася у мох вертикально, за два кроки від нього. Майже одразу ж поряд із нею встряла друга, під ідентичним кутом. Він боявся, що наступної може вже не побачити.

— Neath Eithne! — крикнув він знову. — Essea Gwynbleidd!