Розділ «Межа можливого»

— Не перебивай. Товариство його дивне. Відьмак, сповнений докорів сумління, наче хутро — бліх. Чародій, який повторює друїдську маячню про рівновагу в природі. Мовчазний лицар Борх Три Галки і його ескорт із Зерріканії, де, як усім відомо, приносять жертви зображенню дракона. І всі вони раптом доєднуються до полювання. Дивно, чи не так?

— Нехай буде, що — так.

— Тоді знай, — сказав канцлер, — що на найзагадковіші проблеми знаходяться, як доводить практика, найпростіші рішення. Не змушуй мене, відьмаче, аби я до них удався.

— Не розумію.

— Розумієш, розумієш. Дякую за розмову, Ґеральте.

Ґеральт затримався. Ґилленстерн погнав коня і приєднався до короля, наздоганяючи табір. Повз них проїхав Ейк із Денесле у набивному каптані зі світлої шкіри, позначеної слідами від панцира, тягнучи заводного коня, навантаженого зброєю, монолітним срібним щитом та могутнім списом. Ґеральт привітав його піднятою долонею, але мандрівний лицар відвернувся, стискаючи вузькі губи, ударив коня острогами.

— Не радий він тобі, — сказав Доррегарай, під’їжджаючи. — Га, Ґеральте?

— Схоже на те.

— Конкуренція, вірно? У вас обох схожа діяльність. Тільки що Ейк — ідеаліст, а ти — професіонал. Невелика різниця, особливо для тих, кого ви вбиваєте.

— Не порівнюй мене з Ейком, Доррегараю. Диявол його знає, кого ти тим самим кривдиш, мене чи його, але не порівнюй.

— Як забажаєш. Для мене, чесно кажучи, ви обидва однаково огидні.

— Дякую.

— Нема за що. — Чародій поплескав по шиї коня, якого налякали крики Ярпена і його ґномів. — Для мене, відьмаче, називати вбивство покликанням — це огидно, низько й погано. Світ наш перебуває в рівновазі. Знищення, убивство будь-яких створінь, які в цьому світі живуть, рівновагу розхитують. А брак рівноваги наближує погибель, погибель і кінець світу, цього, який нам відомий.

— Друїдська теорія, — кивнув Ґеральт. — Мені вона відома. Її мені колись виклав один старий ієрофант[11], іще у Рівії. За два дні після нашої розмови його розірвали щуролаки[12]. Розхитування рівноваги в тому зафіксувати не вдалося.

— Світ, повторюю, — Доррегарай байдуже глянув на нього, — перебуває в рівновазі. У природній рівновазі. Будь-який вид має своїх природних ворогів, кожен є природним ворогом для видів інших. Це стосується і людей. Винищування природних ворогів людства, чому ти себе присвятив і результати чого вже можна помітити, загрожує занепадом раси.

— Знаєш що, чарівниче, — розгнівався Ґеральт, — прийди колись до матері, чию дитину пожер василіск, і скажи їй, що вона повинна втішатися, бо завдяки тому людська раса врятувалася від занепаду. Побачиш, що вона тобі відповість.

— Добрий аргумент, відьмаче, — сказала Йеннефер, під’їхавши до них іззаду на своєму великому вороному. — А ти, Доррегараю, стеж за тим, що плетеш.

— Я не звик приховувати своїх поглядів.

Йеннефер в’їхала між ними. Відьмак зауважив, що золоту сіточку на волоссі замінила пов’язка зі скрученої білої хустки.

— Якнайшвидше почни їх приховувати, Доррегараю, — сказала вона. — Особливо від Нєдаміра і Рубайл, які вже підозрюють, що ти маєш намір зашкодити їм убити дракона. Доки ти лише говориш, вони сприймають тебе як незагрозливого маніяка. Але якщо ти спробуєш щось придумати, вони скрутять тобі в’язи скоріше, ніж устигнеш зітхнути.