Розділ «Смерть Бальдра»

— А ти не ворожка. Ти та, кого за життя називали Анґрбодою, — коханка Локі й мати Хель, Йормунґанда — змія Мідґарда та вовка Фенріра, — відповів Одін.

Мертва велетка всміхнулася.

— Вертайся додому, малий Одіне, — сказала вона. — Втікай, біжи хутко до своєї зали. Більше ніхто зі мною не побачиться, доки мій чоловік Локі не звільниться зі своїх оков, щоб повернутися до мене, коли наблизиться нищівний Раґнарьок, «доля богів».

На цих словах вона розчинилася в пітьмі.

Одін залишив могилу. На серці в нього було важко, а в голові роїлися думки. Навіть боги не могли змінити свою долю, тож якщо він хотів врятувати Бальдра, то мав вдатися до хитрощів та сторонньої допомоги. Але його турбувала ще одна річ, яку сказала мертва велетка.

«Чому вона говорить, що Локі звільниться з оков? — міркував Одін. — Локі ж не закутий».

«Принаймні поки що», — подумав він згодом.

II

Одін тримав свої думки при собі, але розповів Фріґґ, своїй дружині й матері богів, що сни Бальдра були пророчими і дехто бажає їхньому синові зла.

Фріґґ задумалась. Вона була винахідливою людиною, а тому згодом промовила:

— Я в це не вірю. Не можу повірити. Немає на світі того, хто б ненавидів сонце, а з ним тепло і життя, яке воно дарує землі, а отже, не може бути, щоб хтось ненавидів мого сина, прекрасного Бальдра.

І вона вирушила в мандри, щоб у цьому пересвідчитись.

Фріґґ ходила по землі й у всього, що траплялось їй на шляху, брала клятву не завдавати шкоди прекрасному Бальдру. Вона звернулась до вогню, і він пообіцяв не пекти його; вода дала клятву не топити його; залізо та інші метали присягнулися не різати його. Каміння пообіцяло не залишати синців на його шкірі. Фріґґ зверталась до дерев, до звірів, до птахів, до всього, що плазує, літає чи ходить, і все суще пообіцяло, що його вид ніколи не завдасть шкоди Бальдру. Дерева поклялися, кожне за свій вид, — дуб і ясен, сосна і бук, береза і ялина, — що ніхто з них не зможе поранити Бальдра своєю деревиною. Вона викликала хвороби і поговорила з ними — кожна хвороба та болячка, яка могла завдати болю чи шкоди людині, погодилась ніколи не торкатися Бальдра.

Фріґґ не оминула нічого сущого, крім омели — рослини, яка оселяється на деревах. Омела здалася їй надто дрібною, молодою та непоказною, тож вона пройшла повз.

І коли всі дали клятву не шкодити її синові, Фріґґ повернулась в Асґард.

— Бальдр у безпеці, — сказала вона асам. — Ніщо не завдасть йому шкоди.

Однак у її словах засумнівалися всі, навіть Бальдр. Тоді Фріґґ підняла камінь і жбурнула його у свого сина. Камінь відскочив від нього.

Бальдр радісно засміявся, і здалося, ніби виглянуло сонце. Боги всміхнулись, а тоді один за одним почали кидати свою зброю в Бальдра. Кожен бог був здивований і вражений. Мечі його не торкались, списи не протикали плоть.

Усі боги були потішені та спокійні за Бальдра. Тільки два обличчя в Асґарді не світилися від радості.

Першим був Локі, який не усміхався й не сміявся. Він дивився, як боги рубали Бальдра сокирами та мечами, скидали на нього величезні валуни або намагалися вдарити величезними вузлуватими палицями і сміялися, коли палиці, мечі, камені та сокири минали його або тільки доторкалися, як м’які пір’їнки. Локі задумався, а тоді відійшов у тінь.