Розділ «Будівельних справ майстер»

Помітивши богів, чоловік помахав рукою і весело гукнув «Доброго ранку!», а тоді показав на схід сонця і підморгнув. Потім він відв’язав коня від саней і відпустив його пастися, а сам узявся переносити найперший блок граніту в попередньо вириту для цього траншею.

— Цей кінь на диво дужий, — сказав Бальдр, найвродливіший з асів. — Звичайним коням не під силу такі важкі камені.

— Він дужчий, ніж ми уявляли, — додав мудрець Квасір.

— Ой, — відмахнувся Локі. — Кінь скоро стомиться. Це був його перший день роботи. Він не зможе тягати стільки каменів щоночі. Крім того, наближається зима. Сніги будуть рясні, замети глибокі, а хуртовини валитимуть з ніг, тож вибиратися у гори стане важко. Нічого хвилюватися. Все йде за планом.

— Ти не уявляєш, як я тебе ненавиджу, — промовила Фрейя, що стояла поряд із Локі, й на її обличчі не було ані тіні усмішки. Вона повернулась до Асґарда на світанку, не залишаючись, щоб подивитись, як чужинець кладе фундамент стіни.

Щоночі будівельник і його кінь із порожніми санями вирушали у гори. Щоранку вони повертались, і кінь тягнув наступних двадцять блоків граніту, кожен із яких був більшим за будь-яку людину.

З кожним днем стіна росла, а на вечір ставала дедалі вищою і вражала своїми розмірами ще більше, ніж до того.

Одін скликав богів.

— Стіна росте, як на дріжджах, — почав він. — А ми дали непорушну клятву — на браслеті й на зброї, що коли цей чоловік вчасно побудує стіну, то ми подаруємо йому сонце, місяць і руку прекрасної Фрейї.

Мудрець Квасір сказав:

— Жодна людина не здатна зробити те, що робить цей умілий будівельник. Я підозрюю, що він зовсім не людина.

— Велетень, — висловив здогад Одін. — Можливо.

— От був би з нами Тор, — зітхнув Бальдр.

— Тор молотить тролів далеко на сході, — нагадав Одін. — Та навіть якби він повернувся — наші клятви міцні й незламні.

Локі спробував їх підбадьорити.

— Та що ми, як старі бабці — розхвилювалися на рівному місці. Будівельник не зможе спорудити стіну до першого дня літа, навіть якщо він наймогутніший велетень на світі. Бо зробити це неможливо.

— Якби ж то поряд був Тор, — сказав Хеймдалль. — Він би знав, що робити.

Почало сніжити, але глибокий сніг не спиняв будівельника й не сповільняв Свадільфарі, його коня. Сірий жеребець тягнув сани, навантажені доверху камінням, крізь замети й хуртовини, вверх крутими пагорбами, а потім знову вниз, через крижані ущелини.

Дні стали довшати.

З кожним днем світало дедалі раніше. Сніги почали танути, а на їх місці з’явилася мокра багнюка, густа і важка — така, що чіпляється до черевиків і не відпускає.