Розділ «АМЕРИКАНСЬКА НАУКОВА ФАНТАСТИКА І “МАРСІАНСЬКА ХРОНІКА” РЕЯ БРЕДБЕРІ»

Один із стовпів американської наукової фантастики Гамільтон у романі “Зоряні королі” малює цілі імперії галактик з обов’язковою винищувальною війною серед них, знищенням внаслідок цього взагалі всього простору.

В романі Мерака “Темна Андромеда” відбувається війна жителів Землі з населенням… ста сонць, що складають туманність Андромеди. Не обходиться діло і без засланої з Землі до Андромеди дівчини-шпигунки. За її допомогою земляни перемагають, щоб усе закінчилося славнозвісним “хеппі-ендом”.

В дусі пригод Тарзана описане завоювання людьми Юпітера й інших планет в серії науково-фантастичних романів Едварда Сміта — “Трипланетне”, “Галактичний патруль”, “Діти Лендсмена”. І тут війна є чимсь невіддільним од нормальних творчих уявлень автора: замість НАТО чи СЕАТО — союзи типу “Трипланетанія” в складі Землі, Венери й Марса, що здобувають перемогу над жителями планети Еддар…

Інша трилогія написана письменником Льюїсом. Це — романи “Поза мовчазною планетою”, “Переляндра” і “Ця дивовижна міць”. Тут головна дійова особа доктор Ренсон потрапляє на Марс, де ще не було біблійного гріхопадіння. Ренсон, виявляється, і є той диявол, який намагається спокусити марсіанську Єву. Кінець кінцем, доктор повертається на Землю і, добре обізнаний з диявольськими справами на Марсі, успішно бореться тут проти темних сил.

Досить відомий в Америці письменник Азімов (до речі, професор біохімії Прінстонського університету) є автором багатьох науково-фантастичних романів про роботів. Це “Я — робот”, “Сталев печери”, “Течія простору” тощо. Тут людям протистоять механічні роботи, цілком позбавлені емоцій; саме роботи, на думку Азімова, мусять керувати людьми (додамо — за посередництвом ООН), а не люди роботами.

Роберт Сільверберг розгортає в романі “Прихідці з Землі” жорстоку картину завоювання земними людьми тубільців на далекому Ганімеді. Боротьбі з “літаючими тарілками” і перенесенню людини на мільйон років уперед присвятив свій роман “Крізь час” Дейвід Грінел. У романі “Перші на Місяці” Джеф Саттон розповідає про Адама Крега, який, прилетівши на Місяць, встановив, що один з членів його команди — таємний агент “червоних” і має передати Місяць під їхню владу. Боротьба з цим невідомим таємним агентом і є змістом роману.

Ерік Френк Рассел присвячує роман “Оса” пригодам міжпланетної поліції, яка патрулює невідому планету Джеймс. Чарлз Грейнер, герой роману Джона Крістофера “Планета в небезпеці”, в XXI сторіччі бореться за те, щоб вижити за умов, коли має загинути вся цивілізація. Наближення на Землі в 2203 році нової ери льодовиків і неминуча загибель усіх досягнень людства — тема роману Стерлінга Ноеля “Ми, хто пережив”. Френк Гарвей присвячує свій роман “Повітряні сили!” льотчикам. Ці піонери міжпланетного простору підкорюють його із зброєю в руках. Завойовник Всесвіту, командир міжпланетного корабля Тед Вільсон бореться за свою кохану в страшних умовах неприступної галактики — такий зміст роману Джорджа Сміта “Загублені в просторі”. Страшна війна, в якій гинуть усі її учасники, — тема роману А. Ван Фогта “Остання фортеця Землі”…

Чи не досить цього переліку, щоб зробити певні висновки про тематику й зміст популярних американських науково-фантастичних романів і про творчі, якщо можна так висловитися, тенденції й настанови авторів цих романів?

Справді, що типове для всіх цих творів?

Ми не помилимося, коли скажемо, що їх насамперед характеризує похмура, людиноненависницька філософія війни, експлуатації людини людиною, звіряча жадоба наживи, здобуття мирських благ за рахунок інших людей, тобто все те, що, в свою чергу, характеризує ^юдей капіталістичного світу. Ми не можемо знайти — і не знаходимо! — серед цих творів чогось гуманістичного, того, що якимсь чином вказувало б людству шлях до кращого майбутнього— не соціалістичного або комуністичного, боронь боже! — а принаймні не такого похмурого, як капіталістичне.

Випадково це чи ні?

Безумовно, ні. Стало вже трюїзмом повторювати, що жоден письменник не може змалювати своїх героїв вищими за культурним рівнем, ніж є він сам. Культурний рівень — це не тільки одержані автором дипломи вищих учбових закладів, не тільки суто професіональна обізнаність з тими чи іншими науково-технічними проблемами. Це перш за все світогляд людини, уміння давати справді об’єктивну оцінку всьому, що відбувається навколо. За наших часів таку справді об’єктивну оцінку може дати тільки людина, збагачена марксистсько-ленінською ідеологією, суспільно розвинена, здатна по-справжньому критично мислити, перспективно оцінювати майбутній розвиток науки й техніки з тим, щоб розуміти, який прогрес людству приносить цей майбутній розвиток.

Безперечно, дивним і навіть несерйозним було б шукати серед сучасних американських авторів науково-фантастичних романів людей з подібним культурним рівнем (мова йде, звичайно, про письменників, які за духом своєї творчості виражають світогляд панівного, буржуазного класу). Людина є продуктом власного суспільного оточення, власного середовища, яке впливає на неї, виховує її й прищеплює ті чи інші психологічні особливості. Автор, вихований на поглядах звірячого капіталістичного суспільства, як правило, лишається спадкоємцем усіх хижацьких тенденцій цього суспільства, стає апологетом експлуатації людини людиною, хоч би це й відбувалося під тими чи іншими захисними масками. Лише поодинокі буржуазні письменники (яких ми заслужено називаємо передовими, прогресивними) переборюють панівні тенденції свого суспільства, пересилюють їх з тим, щоб повернутися обличчям до майбутнього світу кращих людей.

А серед авторів американських науково-фантастичних романів справа стоїть ще гірше. Вони пишуть ці романи, прагнучи дати широким читачам те, що до них найлегше доходить, відгукуються на архісучасні теми, “розрізуючи” їх у бажаному для видавництв плані і, ясна річ, боячись наче чорт ладану показати якісь нестандартні чи, ще небезпечніше, гострі політично конфлікти.

Розпочалася атомна ера, — і йдуть косяком романи на теми розщеплення атомного ядра, створення надзвичайних вибухових атохмних речовин і, певна річ, на тему атомної війни.

Радянський Союз відкрив еру супутників, балістичних міжконтинентальних ракет і космічних кораблів, — ще ширшим потоком пішли романи на космічні теми: про гігантські міжпланетні ракети, ультрашвидкісні зореплани, про завоювання планет і галактик із зброєю в руках і, звичайно, знов-таки про війни — між різними експедиціями, і між планетами, і навіть галактиками. До речі, додамо, що саме такий каламутний потік міжпланетних, космічних романів з обов’язковими війнами в просторі розплескується зараз дедалі більше, про що свідчить хоча б поданий нами невеличкий перелік авторів і їхніх творів.

А люди? А герої цих науково-фантастичних романів, цих кращих творів американського “сайєнс фікшн”? Адже немовби й вони мусили б хоч дещо змінитися, стати якщо не кращими, то принаймні розумнішими?..

В тому-то й річ, що люди не змінилися. В усіх цих романах, як і раніше, діють “супермени” різних калібрів, міжпланетні конкістадори й загарбники, ладні перегризти одне одному горлянки заради наживи, заради відкриття тих чи інших родовищ цінних копалин на чужих планетах, — ніякі не люди майбутнього, а звичайні сучасні капіталістичні дрібні бізнесмени й хижаки. Ніщо не змінилося, — крім засобів пересування: тепер це ракети й зорельоти. Не змінилися навіть масштаби описуваних подій, бо хіба ж це має значення, де відбуваються грабунки і вбивства, — на невідомій планеті чи в раніше невідомій Африці? Адже і там, і тут діють апостоли колонізації й експлуатації, тільки що замість рушниці застосовуються атомні пістолети або генератори протонів чи нейтронів.

Та як же могли змінитися герої цих романів, коли їх автори лишилися тими ж самими продуктами капіталістичної цивілізації з усіма типовими психологічними якостями й властивостями, притаманними світові хижаків? Хіба ж ці автори можуть створити інших героїв, ніж подібних до самих себе, хоч би й озброєних найновітнішими засобами знищення, які тільки може підказати авторові розвиток сучасної науки й техніки? Сухе дерево не може принести соковитих плодів, навіть коли його оздобити прикрасами з яскравої пластмаси й барвистої мішури.

Найхарактернішим для сучасної американської наукової фантастики є цілком наявна диспропорція між показуваним у ній ефектним, іноді навіть приголомшливим розвитком машин і всілякої техніки з одного боку — і з другого боку цілком невідповідним для такого розвитку інтелектуальним та психологічним рівнем персонажів цього жанру. Створюється враження, ніби на прекрасні, неймовірно удосконалені машини в цих романах посаджені буквально карикатурні з погляду здорового людського глузду, вирізані з фанери постаті, вкрай бідні інтелектом і психологічним змістом. Вони ходять серед чудових машин, казкової техніки й час від часу удають, начебто розуміються на техніці та її перспективах; а зрештою — поводяться як варвари, здатні тільки убивати й грабувати, як це робили їхні предки, конкістадори й флібустьєри, тільки що помножені на страхітливі умови сучасної капіталістичної, імперіалістичної техніки знищення. Вони виглядають наче жалюгідні маленькі актори, що змушені з якоїсь причини грати роль всевладних володарів удосконалених машин і техніки, не маючи при цьому ні потрібних знань, ні інтелекту. Це — жахлива картина, на жаль, типова для сучасної американської наукової фантастики! А тим часом це ж мусили б бути люди майбутнього, прекрасного майбутнього, в якому машини й техніка, покірні людській волі, грають суто допоміжну роль, старанно допомагають людині-творцю здійснювати властиві для неї горді мрії завойовника незнаних ще висот і глибин науки й техніки. Це мусили б бути сміливі, відважні люди з найвищим рівнем інтелекту, збагачені розумінням перспектив розвитку науки, яке дозволило б їм приймати рішення, що їх нездатна прийняти будь-яка, навіть найрозумніша машина. Справжня наукова фантастика — це той прекрасний жанр, де мають діяти Гагаріни і Титови у квадраті, бо саме їм належить почесна місія великих першопрохідників, і саме вони сміливо й безстрашно знищують численні “білі плями” на карті сучасної науки.