РОЗДІЛ 22

– Він вибереться, командире. Де твоя віра?

Вона зажурено посміхнулася.

– Ріку, ти ж знаєш, що я не побожна.

– Знаю, – сказав він. – Я не кажу про віру в Бога, я кажу про віру в Марка Вотні. Згадай, чим в нього Марс тільки не жбурляв – а він усе одно живий. І це він теж переживе. Не знаю як, але він зможе. Розумний покидьок.

Льюїс відкусила шматочок своєї їжі.

– Сподіваюся, що ти правий.

– Закладемося на сотеньку? – посміхнувся Мартінез.

– Звісно ні, – сказала Льюїс.

– От і правильно, – його посмішка стала ширшою.

– Я ніколи б не ставила на смерть товариша, – сказала Льюїс. – Але це не значить, що я вважаю, що він…

– Бла-бла-бла, – перебив Мартінез. – Глибоко всередині, ти знаєш, що він впорається.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 473

Сьогодні моє п’яте «провітрювання», все добре. Завтра я маю проминути південний край кратера Март. Після того має стати легше.

Зараз я серед скупчення кратерів у вигляді трикутника. Я кличу його трикутником Вотні, бо після того, що я пережив, на Марсі обов’язково треба назвати щось моїм іменем.

Вершинами цього трикутника є кратери Трувело, Беккерель і Март, а вздовж його сторін лежать ще п’ять інших примітних кратерів. Зазвичай це взагалі не мало стати проблемою, але з моєю примітивною системою навігації я легко можу опинитися на краю одного з них, і тоді доведеться повертатись.

Обминувши Март, я покину трикутник Вотні (так, ця назва мені подобається дедалі більше). Тоді я зможу безкарно рвонути навпростець до Скіапареллі. На шляху траплятимуться інші кратери, але вони відносно малі, тож не заберуть багато часу.

Їдеться мені чудово. Безперечно, Аравійська земля кам’янистіша за Ацидалійську рівнину, але і близько не така, як я боявся. Я можу переїхати більшість каменюк, а справді великі доводиться обминати. Мені лишилося проїхати 1435 кілометрів.

Я трохи почитав про Скіапареллі і знайшов добрі новини. Найзручніший вхід до нього лежить просто на моєму шляху. Мені геть не доведеться кружляти навколо. І той вхід легко знайде навіть той, хто в навігації ні в зуб ногою. На північно-західному краї є менший кратер. Саме цей знак я й виглядатиму. На південний захід цього маленького кратера буде помірний схил, що веде в чашу Скіапареллі.

Малий кратер не має назви. Принаймні, вона не вказана на моїх картах. Тож нарікаю його кратером Входу. Просто тому, що можу.

До інших новин: обладнання починає згадувати про свій поважний вік. Та це й не дивина, якщо згадати, скільки часу минуло з дати закінчення терміну його придатності. Минулі два соли акумулятори заряджалися довше, ніж звичайно. Панелі вже не видають стільки потужності, скільки раніше. Невелика біда, просто доводиться заряджатися довше.