РОЗДІЛ 16

– Я підписуюсь! – посміхнувся Мартінез.

– Легше, ковбою, – сказала Льюїс. – Ми з тобою військові і маємо немалі шанси після повернення додому піти під трибунал. А решту з вас ніколи не покличуть знову, можу вас запевнити.

Мартінез прихилився до стіни, склав руки і напівусміхнувся. Решта тихо обдумувала слова свого командира.

– Якщо ми зробимо це, – сказав Фоґель, – то загальна тривалість польоту сягне за тисячу днів. Мені стільки космосу на все життя вистачить. Не буде чого летіти знову.

– Схоже, що Фоґель за. – Посмішка Мартінеза стала ширшою. – Я теж, ясна річ.

– Тоді зробімо це, – сказав Бек.

– Якщо ти думаєш, що це спрацює, – сказала Йогансен до Льюїс, – то я тобі вірю.

– Гаразд, – сказала Льюїс. – Ми вирішили, що далі?

Фоґель знизав плечима.

– Я прокладу курс і перемкну комп’ютер на нього, – сказав він. – Що ж іще?

– Дистанційне управління, – сказала Йогансен. – Воно потрібне, щоб повернути корабель, якщо ми помремо чи щось таке. Вони можуть керувати «Гермесом» з Центру управління.

– Але ж ми тут, – сказала Льюїс. – Ми можемо відмінити усе, щоб вони не робили, правильно?

– Не зовсім, – сказала Йогансен. – Дистанційне керування має вищий пріоритет, ніж будь-який орган управління на борту. Зроблено на випадок, якби стався нещасний випадок і управлінню з борту не можна довіряти.

– Ти можеш вимкнути його? – спитала Льюїс.

– Гм, – задумалася Йогансен. – «Гермес» має чотири задубльовані комп’ютери, кожен з яких під’єднаний до трьох задубльованих систем зв’язку. Якщо бодай один з них отримає сигнал через бодай одну систему зв’язку, Центр зможе взяти управління в свої руки. Ми не можемо обрубати зв’язок: так ми втратимо телеметрію і наведення. Не можна й вимикати комп’ютери: вони потрібні нам для управління кораблем. Доведеться вимкнути дистанційне управління на кожному з комп’ютерів… Воно прописане в операційній системі; доведеться змінити код.… Так. Я зможу.

– Ти певна? – спитала Льюїс. – Ти зможеш його вимкнути?

– Має бути неважко, – сказала Йогансен. – Це аварійна процедура, а не програма безпеки. Вони не захищена проти шкідливого коду.

– Шкідливого коду? – посміхнувся Бек. – То ти… станеш хакером?

– Так, – усміхнулася у відповідь Йогансен. – Схоже, що стану.

– Гаразд, – сказала Льюїс. – Здається, ми впораємося. Але я не хочу тиснути на вас. Почекаємо двадцять чотири години. Протягом цього часу ще можна все зважити. Якщо хтось передумає, скажіть мені наодинці або відправте листа. Я все відміню і ніколи нікому не скажу, хто це був.