– Як справи в Цзюцюані? – спитав Ґо Мін. – Сподіваюсь, не дуже холодно? Ніколи не міг зрозуміти, чому наш космодром стоїть посеред пустелі Ґобі.
– Було холодно, але стерпно, – сказав Чжу Тао.
– Як іде підготовка до запуску?
– Радий повідомити, що відхилень від розкладу немає.
– Відмінно. – Ґо Мін посміхнувся.
Чжу Тао тихо сидів, дивлячись на начальника.
Ґо Мін очікувально його оглянув, але Чжу Тао ані підвівся, щоб вийти, ані сказав щось далі.
– Щось іще, Тао? – спитав Ґо Мін.
– Гм, – сказав Чжу Тао. – Ви, звісно, чули про запуск «Іриди»?
– Чув, – насупився Ґо. – Жахливе становище. Той бідолаха помре від голоду.
– Можливо, – сказав Чжу Тао. – А може й ні.
Ґо Мін відхилився на спинку стільця.
– До чого ти ведеш?
– Носій нашого «Тайян Шень», пане. Інженери все порахували – виявляється, він може нести достатньо палива, щоб вийти на орбіту Марса за чотириста дев’ятнадцять днів.
– Ти жартуєш?
– Хіба я зажив слави жартівника, пане?
Ґо Мін підвівся і потер підборіддя. Крокуючи кімнатою, він заговорив:
– Ми справді можемо послати «Тайян Шень» на Марс?
– Ні, пане, – сказав Чжу Тао. – Він заважкий. Масивні термозахисні панелі роблять його найважчим непілотованим апаратом, який ми тільки будували. Саме тому носій має бути таким потужним. На Марс же він може доправити легший апарат.
– Скільки вантажу ми можемо взяти? – спитав Ґо Мін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марсіянин» автора Енді Вір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 16“ на сторінці 2. Приємного читання.