РОЗДІЛ 10

Я від’єднав акумулятор і поніс його всередину. Перевіривши його за допомогою електричного набору, я зрозумів, що він давно простяг не лише ноги, а й руки з хвостом. Якби я пошаркав ногами об килимок, то й тоді накопичив би більший заряд.

Але я дізнався, що потрібно станції: 1,5 вольта.

Порівняно з тим саморобним лайном, який я збирав з мотлоху, починаючи з сола 6, це мені було як з гори бігти. В моєму наборі є регулятори напруги! Усього за п’ятнадцять хвилин я під’єднав регулятор до запасного кабелю живлення, і ще за годину я вийшов назовні й протягнув його до місця, де був акумулятор.

Залишалося питання тепла. Електроніку бажано не охолоджувати нижче −40°C. Температура сьогодні становить свіженькі −63°C.

Акумулятор великий, і знайти його було легко, але я гадки не маю, де там обігрівачі. А якби й знав, то не ризикнув би підводити до них живлення напряму. Так легко можна спалити усю систему.

Тож натомість я пішов і поцупив обігрівач зі складу запчастин, що зветься марсоходом №1. Я вже так його випатрав, що він тепер нагадує автомобіль, припаркований у лихому районі міста.

Я випер обігрівач на мій новий «верстат», і під’єднав його до живлення з Дому. Тоді я поклав його туди, де раніше був акумулятор.

Тепер треба чекати. І сподіватися на краще.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 96

Я дійсно сподівався пробудити станцію до повноцінного життя, але аж такого щастя мені не випало. Вузьконаправлена антена і досі не рухалася. Чому це важливо? Ну, зараз я вам розповім…

Якщо станція знову оживе (а «якщо» тут дуже велике), вона намагатиметься встановити зв’язок із Землею. Халепа в тому, що ніхто не слухатиме. Навряд чи команда «Пасфайндера» і досі тиняється в ЛРР на випадок, якщо їх давно замовклу станцію полагодить заблудлий астронавт.

SETI й мережа далекого космічного зв’язку NASA – ось хто скоріше за все спіймає мій сигнал. Якщо хтось із них вловить бодай писк від «Пасфайндера», вони повідомлять ЛРР.

ЛРР швидко здогадається, що сталося, особливо коли тріангуляція сигналу виведе їх на мою базу.

Вони передадуть на станцію положення Землі, і вона направить антени у відповідний бік. І саме це, положення антени, підкаже мені, що зв’язок встановлено.

Поки що все тихо.

Але надія ще є. Затримку могла спричинити невизначена кількість причин. Обігрівач марсохода нагріває повітря за тиску в одну атмосферу, а ріденьке марсіянське повітря непомалу зменшує його ефективність. Тож електроніці знадобиться більше часу, щоб нагрітися.

Крім того, Землю видно тільки вдень. Я (будемо сподіватися) полагодив станцію вчора ввечері. Зараз ранок, тож відтоді більшу частину часу стояла ніч. Землі на небі не було.

«Соджорнер» теж не подає жодних ознак життя. Він стоїть у затишному, теплому середовищі Дому, на його блискучі панелі падає достатня кількість світла. Може, він проводить розширену самоперевірку, або чекає сигналу від станції чи ще чогось.

Мені залишається лиш тимчасово викинути це все з голови.

ЖУРНАЛ «ПАСФАЙНДЕРА»: СОЛ 0