Розділ «СТАЛЕВИЙ ДЕМОН»

Проживаючи в диких, неозорих просторах, не підкоряючись ніяким законам, окрім свого неписаного кодексу, вони перетворилися на могутню силу, здатну завдавати поразки навіть Великому Монарху. Мунгани безупинно чинили напади на прикордонні райони Турану, зникаючи в степах, коли регулярні війська короля намагалися знищити цю вольницю. Об’єднавшись із піратами моря Вілайєт, людьми тієї ж самої крові й однакових переконань, вони тероризували узбережжя й грабували купецькі судна, що курсували між гірканійськими портами.

— Як же мені знешкодити цих вовків? — задавався питанням Джехунгір. — Якщо я пожену їх у степи, вони відріжуть мене від основних сил і знищать. До того ж, вони можуть, вчинивши обманний маневр, повернутися назад і спалити місто за моєї відсутності. Останнім часом у них виникла така можливість.

— І все це завдяки новому ватажку мунганів, — відповів Газнаві. — Ви знаєте, кого я маю на увазі.

— О, так! — з почуттям мовив Джехунгір. — Цей диявол Конан навіть більш жорстокий, аніж самі мунгани. До того ж він хитрий і підступний, як гірський лев.

— У нього більше розвинені звірині інстинкти, ніж людський інтелект, — відповів Газнаві. — Адже мунгани — це відщепенці, але, принаймні, цивілізованого суспільства. А він — варвар. Якщо нам вдасться ліквідувати його, ми завдамо цій банді найпотужнішого удару.

— Але яким чином? — запитав Джехунгір.

— Він вправно уникнув тих місць, де йому була вготована смерть. І не важливо як, за допомогою інстинкту чи хитрості, та йому досі вдається обходити всі пастки, розставлені на нього.

— На кожного звіра і на кожного чоловіка існує пастка, якої йому не уникнути, — промовив Газнаві. — Коли ми вели переговори з мунганами про викуп полонених, бачив я цього Конана. Він, наскільки я знаю, вельми ласий до жінок і не цурається міцних напоїв. Накажи привести сюди твою полонянку Октавію.

Джехунгір ляснув у долоні, і перед ним виріс євнух-кушит, безмовний чорношкірий ідол у шовкових панталонах. Він схилився в підлесливому уклоні перед повелителем і тут же кинувся виконувати наказ. Не минуло й кількох хвилин, як він повернувся, ведучи за руку високу красуню, чиє золоте волосся, чисті очі й світла шкіра свідчили про чистоту раси. Коротка туніка, підперезана в талії, не могла приховати прекрасних форм її чудового тіла. Чисті очі потемніли від обурення, а коралові вуста виражали скорботу й відчай, але полон навчив дівчину підкорятися сильним світу цього. Вона стояла, опустивши голову, перед своїм хазяїном, поки той не зводив рухом руки запросити її сісти на диван поряд із ним.

Джехунгір запитливо погляну в на Газнаві, чекаючи продовження.

— Ми мусимо виманити Конана з мунганської банди, — раптово вимовив радник. — Тепер їхній табір стоїть десь у районі нижньої течії річки, у царстві очеретів і болотистих джунглів, де наша остання військова експедиція була поділена на частини і вирізана цими безжальними дияволами.

— Цього неможливо забути, — кисло сказав Джехунгір.

— Але там, недалеко від материка, є один безлюдний острівець, — сказав Газнаві. — Його називають фортецею Ксапур через стародавні руїни. Саме вони й дадуть змогу використати цей клаптик суші для здійснення нашої мети. Він не має прибережної смуги, оскільки його скелі, заввишки сто футів, підіймаються прямо з води. Навіть мавпа не змогла б видертися на них. Тільки в одному місці на південному боці є вузька напівзруйнована стежка, висічена у вигляді сходів у твердій породі. Якщо ми заманимо Конана на цей острів, то зможемо вдосталь пополювати на нього, застосовуючи тільки лук і стріли, як звичайно люди полюють на лева.

— Але це ж неможливо! — роздратовано промовив Джехунгір. — Не пошлемо ж ми до нього гінця, який переконає його вибратися на ці скелі й чекати нашого приходу?

— А чом би й ні! — продовжував Газнаві, бачачи зацікавленість в очах намісника. — Ми запропонуємо провести переговори з мунганами щодо полонених у форті Горі, що на межі зі степом. Як завжди, ми прийдемо туди з озброєним загоном і станемо табором біля замку. Вони з’являться з таким самим загоном, і переговори підуть в обстановці взаємного недовір’я й підозри. Але цього разу, ніби випадково, ми візьмемо з собою вашу прекрасну полонянку.

Октавія змінилася на лиці, дослухаючись до слів радника.

— Вона має застосувати всі жіночі принади, аби привернути увагу Конана. Їй це буде нескладно. Перед таким неприборканим ловеласом вона постане як сліпуче видиво ніжності й краси, в усій своїй життєстверджуючій силі, на відміну від лялькоподібних красунь із вашого сералю36.

Октавія схопилася на ноги. Її кулаки побіліли від напруження, очі виблискували як вуглинки. Дівчина тремтіла від обурення йлюті.

— Ти хочеш змусити мене зіграти роль повії з цим варваром? — вигукнула вона. — Ні! Я не така продажна, аби строїти улесливі пики перед степовим грабіжником. Я дочка барона Немедії…

— Точніше, ти належала до обраних кіл Немедії доти, поки мої вершники тебе не захопили, — цинічно мовив Джехунгір. — Тепер ти просто рабиня, яка робитиме все, що їй накажуть.