Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

Дезі. Мені болить голова.

Беранже (бере пов’язку, яку сам носив перед цим, і пов’язує на голову Дезі). Кохана, я люблю тебе. Не переймайся, це в них мине. Це минущий порив.

Дезі. У них це не мине. Це остаточне.

Беранже. Я люблю тебе, я нестямно люблю тебе.

Дезі (знімаючи пов’язку). Хай буде, що буде. А що, по-твоєму, можна тут зробити?

Беранже. Вони всі збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі.

Дезі. Вже ж не нам лікувати їх.

Беранже. Як оце жити в одному будинку з ними?

Дезі (заспокоївшись). Будьмо розважливі. Треба виробити modus vivendi, треба спробувати порозумітися з ними.

Беранже. Вони не можуть нас розуміти.

Дезі. Однак слід спробувати. Іншого виходу нема.

Беранже. А ти їх розумієш?

Дезі. Ще ні. Але ми мусимо спробувати зрозуміти їхню психологію, навчитися їхньої мови.

Беранже. В них нема мови! Послухай… І це ти звеш мовою?

Дезі. А що ти тямиш у цьому? Ти ж не поліглот!

Беранже. Згодом ми поговоримо про це. Спершу треба поснідати.

Дезі. Я не голодна. Це вже занадто. Я не можу далі опиратись.

Беранже. Але ж ти сильніша за мене. Зараз мине твоя пригніченість. Я захоплююся саме твоєю мужністю.

Дезі. Ти вже казав мені це.

Беранже. Ти віриш у мою любов?