Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Жан. Гаразд. Годі про це.

Беранже. Ви дуже ласкаві.

Жан. Ну й що?

Беранже. Все-таки хочу вам сказати, що я шкодую про свою затяту, вперту, озлоблену поведінку, так… так… коротше, коротше… я був йолоп.

Жан. Щодо вас мене таке й не дивує.

Беранже. Пробачте мені.

Жан. Я почуваю себе не гаразд. (Кашляє).

Беранже. Певне, саме тому ви ще й досі в ліжку. (Змінивши тон). Знаєте, Жане, ми обидва мали слушність.

Жан. Про що ви?

Беранже. Та… про те саме. Ще раз пробачте мені, що повертаюсь до цього, я багато не говоритиму. Любий мій Жане, хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. В місті є однорогі носороги так само, як і дворогі.

Жан. А що я вам казав! Ну що ж, тим гірше.

Беранже. Так, тим гірше.

Жан. Або тим краще, це як подивитись.

Беранже (ведучи далі). Звідки взялись одні, звідти й другі, або звідки другі, звідти й перші взялися, по суті, це не має значення. Єдине, що, на мій погляд, має вагу, — це саме існування носорогів, бо…

Жан (обертаючись і сідаючи на своє розстелене ліжко, обличчям до Беранже). Мені недобре, мені так недобре!

Беранже. Я у відчаї! Зрештою, що з вами?

Жан. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.

Беранже. Відчуваєте кволість?

Жан. Де там! Навпаки, все кипить.

Беранже. Я мав на увазі… якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.