Розділ «ДІЯ ПЕРША»

Власник (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!

Літній Добродій (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?

Беранже (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже… Ви тут? Ви бачили?

Беранже (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись…

Власник (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!

Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.

Бакалійниця (у вікні). Ну, це вже занадто!

Жан. Ну, це вже занадто!

Господиня (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!

Літній Добродій (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!

Логік (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.

Господиня (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!

Власник (до Подавальниці, в якої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!

Подавальниця (заходячи в кав’ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.

Бакалійниця (до Господині, з вікна). Заспокойтеся, пані.

Літній Добродій (до Господині). Заспокойтеся, люба пані.

Бакалійниця. Що не кажіть, але й це лихо!

Господиня. Мій котику, мій котику, мій котику!

Дезі. Ох! Справді, це таки теж лихо.