Розділ «ДІЯ ПЕРША»

Беранже рукою пригладжує волосся.

Візьміть ось гребінця! (Витягає гребінця з іншої кишені піджака).

Беранже (беручи гребінця). Дякую.(Недбало зачісується).

Жан. Ви неголені! Подивіться, на кого ви схожі. (З внутрішньої кишені піджака витягає люстерко,дає Беранже, той дивиться, витягаючи й обдивляючись також язика).

Беранже. Мені язик обклало.

Жан (забираючи люстерко й кладучи до кишені). Воно й не диво!.. (Забирає також простягнутого Беранже гребінця й кладе до кишені). Друже мій, так і до цирозу недалеко.

Беранже (занепокоєний). Невже справді?..

Жан (до Беранже, який хоче повернути йому краватку). Залишіть собі, я носив про запас.

Беранже (в захваті). Які ви завбачливі.

Жан (і далі придивляючись до Беранже). Прикро, але ваш одяг обшарпаний, сорочка брудна, аж гидко, черевики…

Беранже намагається сховати свої ноги під стіл.

Ваші черевики не чищені… Ото вже занехаяність!.. Ваші плечі…

Беранже. Що там ще з моїми плечима?

Жан. Поверніться. Ну поверніться. Ви обшурували стіну…

Беранже мляво простягає руку до Жана.

Ні, щітки в мене нема. Від неї кишені відстовбурчуються.

Так само мляво Беранже ляпає по плечах, аби вибити крейду; Жан відвертає голову.

Ой! Ось і ось. Де ви набралися її?

Беранже. Не пригадую.

Жан. Жаль, жаль! Мені соромно мати такого друга.