Розділ «Частина перша»

Але все-таки вони зробили для Джералда, що змогли.

Джеймс і Ендрю були вже літнього віку й мали певну вагу в Саванні. Друзів у них не бракувало, тож вони цілий місяць возили брата з дому в дім на вечері, танці та пікніки.

— Є тут одна, що впала мені в око,— зізнався Джералд насамкінець.— Але коли я прибився до цих берегів, її ще й на світі не було.

— Хто ж це така?

— Міс Еллен Робійяр,— промовив Джералд, силкуючись не виказати хвилювання, бо погляд ледь розкосих темних очей Еллен запав йому не тільки в очі, а й у серце. Попри незвичну, як на п’ятнадцятирічну дівчину, апатичність, вона просто зачарувала його. Ба навіть більше: відчувався якийсь прихований розпач в її душі, і Джералд таким перейнявся співчуттям до неї, як ще ні до кого в житті.

— Але ж за віком ти їй батько!

— Але я ще при повній силі! — вигукнув Джералд, діткнутий до живого.

Джеймс спокійно пояснив братові:

— Джеррі, послухай-но: одружитися з цією дівчиною у тебе нема ані отакісінького шансу. Батько її, Робійяр, француз, а ці французи гонористі, як чорти. А мати її, царство їй небесне, була вельми пишна дама.

— Мені до цього байдуже,— розпалившись, заявив Джералд.— Та й мати її вже нежива, а старий, Робійяр зі мною на дружній нозі.

— Як з приятелем, але не зятем.

— І дівчина за тебе нізащо не піде,— докинув Ендрю.— Вона вже рік як сохне за цим гульвісою, Філіпом Робійяром, він їй брат у других,— дарма що вся сім’я день і ніч умовляє її, аби викинула його з голови.

— Він уже місяць як вибрався до Луїзіани,— сказав Джералд.

— А ти звідки знаєш?

— Та знаю,— тільки й відказав Джералд, не збираючись виявляти їм, що такою цінною інформацією завдячує Поркові і що Філіп виїхав на захід лише за наполяганням родичів.— І я не думаю, щоб вона так уже закохалася в нього, це у неї минеться. Та й яке там кохання у п’ятнадцять років!

— Але вони скорше віддадуть її за цього пройдисвіта, ніж за тебе.

Отож Ендрю й Джеймс були вражені не менш від інших, коли довідались, що дочка П’єра Робійяра збирається виходити заміж за коротуна-ірландця з глибини країни. Саванна аж гула від перешептів та пересудів про Філіпа Робійяра, що подався на захід, але плітки нічого й не прояснювали. Для всіх так і лишилося загадкою, чому найвродливіша з дівчат Робійярів вирішила вийти за галасливого рум’янолицього ірландця, який на зріст ледве сягав їй до плечей.

Джералд і сам до ладу не розумів, як це воно так склалося. Він лише знав, що сталось диво. І вперше в житті онімів, коли Еллен, напрочуд бліда, але й спокійна, легенько доторкнувшись рукою до його плеча, сказала:

— Я згодна стати вашою дружиною, містере О’Гара.

Та й родина Робійярів, для яких ця новина була як удар грому, лише почасти знала, чим це було викликане. Всю правду знали тільки Еллен та її Мамка — як вона, Еллен, усю ніч до ранку проплакала, мов дитя, в якого серце розривається від горя, а вранці підвелася вже дорослою і по-жіночому твердо заявила про свою волю.