Розділ 6

На те одкровення вона відбулася байдужим знизуванням плечей. Не переймалася тим, що ані Трісс, ані Франческа не повірили у її байдужість. Хотіла побути самою, хотіла дати їм те зрозуміти.

Вони зрозуміли.

Вона стала у дальньому кутку їдальні, віддавшись устрицям. Їла обережно, все ще відчуваючи біль, результат компресії. Вина пити боялася, не знала, як відреагує.

— Йеннефер?

Вона розвернулася. Фрінгілла Віго легенько усміхнулася, дивлячись на короткий ніж, націлений на неї у затиснутому кулаці.

— Бачу й відчуваю, — сказала, — що ти воліла б розкрити мене замість устриці. Все ще неприязнь?

— Ложа, — холодно відповіла Йеннефер, — вимагає взаємної лояльності. Приязнь тут необов’язкова.

— Необов’язкова — й не повинна такою бути. — Нільфгардська чародійка роззирнулася по залі. — Приязнь або виникає у результаті довготривалого процесу, або вона є спонтанною.

— Так само і з неприязню. — Йеннефер розкрила устрицю і ковтнула її зміст разом із морською водою. — Інколи бачиш когось на уламок секунди, перш ніж тебе осліплює, і вже не любиш.

— Ох, справа із неприязню куди складніша, — примружилася Фрінгілла. — Уявімо собі, що хтось, кого ти аж ніяк не можеш розгледіти на верхівці гори, розносить на шматки твого друга, на твоїх очах. Ти отого взагалі не бачиш і не знаєш — а не любиш.

— Буває й так, — стенула плечима Йеннефер. — Доля крутить різні фокуси.

— Доля, — тихо сказала Фрінгілла, — й насправді непередбачувана, наче пустотлива дитинка. Друзі інколи повертаються спинами, а з неприятелів є користь. Можна, наприклад, порозмовляти із ними віч-на-віч. Ніхто не намагається зашкодити, не перериває, не підслуховує. Усі думають: про що можуть розмовляти дві неприятельки? Ні про що істотне. Так, кажуть собі усілякі банальності, стромляють час від часу шпильки.

— Безсумнівно, — кивнула Йеннефер, — так усі й думають. І мають абсолютну рацію.

— Тим зручніше, — Фрінгілла не відступала, — буде нам у цих умовах порушити певну проблему, важливу й небанальну.

— І яку ж проблему ти маєш на увазі?

— Проблему втечі, яку ти плануєш.

Йеннефер власне відкривала другу устрицю, мало не порізала собі пальця. Крадькома роззирнулася, потім глянула з-під вій на нільфгардку. Фрінгілла Віго легенько усміхнулася.

— Будь ласкава, позич мені ніж. Для устриці. Ваші устриці смачненні. У нас, на півдні, таких непросто знайти. Особливо тепер, в умовах військової блокади… Блокада — то справа дуже негарна, вірно?

Йеннефер тихенько кахикнула.

— Я помітила, — Фрінгілла проковтнула устрицю, потягнулася за другою. — Так, Філіппа дивиться на нас. Ассіре також. Напевне, Ассіре боїться за мою лояльність стосовно ложі. Щодо загрози цієї лояльності. Вона готова подумати, що я піддамся співчуттю. Гм-м-м… Коханий чоловік знівечений. Дівчина, яку вважали донькою, щезла, може навіть її ув’язнено… Може загрожує їй смерть? А може тільки те, що використають її, наче карту у шулерській грі? Клянуся, я б не витримала. Втекла б звідси відразу. Прошу, візьми ніж. Досить уже цих устриць, мушу дбати про фігуру.