Розділ «Артур Кларк 2001: Космічна одіссея»

Герметична сфера утворювала голову тендітної стрілоподібної конструкції більше ніж 30 метрів завдовжки. «Діскавері», як і всі кораблі, призначені для дальніх космічних подорожей, був надто крихкий і необтічний, навіть щоб увійти в атмосферу чи змагатися з тяжінням будь-якої планети. Його збирали на земній орбіті, тестували в польоті до Місяця, а фінальну перевірку корабель пройшов на місячній орбіті. Тож «Діскавері» — творіння для відкритого космосу, і саме такий він мав вигляд.

Позаду сфери розташовувався кластер із чотирьох великих резервуарів із рідким воднем, а між ними, утворюючи довгу тонку літеру V, ішли рури, які розсіювали відпрацьоване тепло ядерного реактора. Помережені тонкими трубками для охолоджувальної рідини, вони здавалися крилами гігантської бабки; збоку «Діскавері» нагадував старовинний вітрильник.

На самому кінці V, за дев’яносто метрів від житлової зони екіпажу, розташовувалися розжарений реактор і комплекс фокусування електродів, через який виривалася розпечена до зоряних температур плазма. Реактор виконав свою роботу тижні тому, відірвавши «Діскавері» від місця його паркування на місячній орбіті. Зараз генератор заледве працював на мінімальній потужності, генеруючи електроенергію для обслуговування корабля, а великі крилоподібні радіатори, що світилися вишнево-червоним, коли «Діскавері» прискорювався на максимальну тягу, зараз зробилися темними й холодними.

Щоб докладно дослідити цю ділянку корабля, конче слід виходити у відкритий космос, але за допомогою інструментів та дистанційно керованих камер можна дістати повний звіт про стан обладнання. Зараз Боумен відчував: він знає напам’ять кожен сантиметр радіатора, панелі й кожен відрізок пов’язаного з ними трубогону.

До 16:00 Боумен закінчував перевірку й робив докладну усну доповідь Центру керування, говорячи доти, доки не починало надходити підтвердження, що його чують. Потім він вимикав свій передавач і слухав, що скаже Земля, хоч час від часу й сам відповідав на питання. О 18:00 прокидався Пул, і Боумен передавав командування кораблем йому.

Тепер він мав шість годин вільного часу й міг використати їх на свій розсуд. Інколи Боумен продовжував своє навчання, подекуди слухав музику чи дивився фільми. Більшість часу він мандрував невичерпною електронною бібліотекою «Діскавері». Зараз астронавт із цілком зрозумілих причин захоплювався визначними мандрівниками й дослідниками минулого. То він вирушав у круїз із Пітеєм через Геркулесові стовпи вздовж узбережжя Європи, що заледве вийшла з кам’яного віку, і майже досягав холодних туманів Арктики. Або за дві тисячі років після цього з Джорджем Ансоном переслідував Манільські галеони[3], плавав із Куком до загадкових небезпек Великого Бар’єрного Рифу, разом із Магеланом здійснював першу навколосвітню подорож. А ще астронавт почав читати «Одіссею», чомусь саме ця книжка найкраще пасувала до його теперішнього душевного стану.

Щоб розважитися, він завжди міг попрохати Еала зіграти з ним в ігри на логіку, наприклад шахи, шашки чи поліміно. Якби Еал грав на повну силу, він вигравав би всі партії, але це негативно відобразилося б на настрої людей. Отож його було запрограмовано вигравати лише половину від усіх партій, а його партнери по іграх удавали, ніби не знають цього.

Останні години свого дня Боумен присвячував прибиранню й різним несподіваним роботам у кораблі. Це тривало до 20:00, а тоді він знову вечеряв із Пулом. Потім наставала година, протягом якої Боумен міг здійснити особистий дзвінок на Землю.

Як і всі його колеги-астронавти, Боумен не був одружений, бо несправедливо ж відправляти сімейного чоловіка в такі тривалі місії. Хоч деякі панянки обіцяли чекати, поки експедиція завершиться, ніхто не йняв тому віри. Спершу Пул і Боумен раз на тиждень мали справді особисті телефонні дзвінки, але усвідомлення того, скільки вух слухає їхні розмови на Землі, незабаром поклали край довірливим розмовам. І хоч подорож тільки почалася, теплота й щирість у їхньому спілкуванні з дівчатами, що залишилися на Землі, почали потроху зникати. Вони очікували на це, що вдієш — такий ґандж астронавтського життя, який, напевно, дістався їм у спадок від моряків.

Також правдою було й те, що моряки в розлуці зі своїми жінками все-таки могли дістати розраду в інших портах. На жаль, за орбітою Землі немає тропічних островів із прекрасними й мовчазними дівами. Космічні медики взялися розв’язувати цю проблему зі звичним ентузіазмом, як наслідок, фармакопея судна могла запропонувати астронавтам цілком адекватні, хай і навряд чи вишукані замінники жіночого товариства.

Перед тим, як вийти з ефіру, Боумен востаннє доповідав і перевіряв, чи Еал передав усі показники за день на Землю. Потім, якщо був у гуморі, він кілька годин читав або дивився кіно, а опівночі засинав зазвичай без допомоги електростимулятора.

Денний розпорядок Пула віддзеркалював розпорядок Боумена; чоловіки спілкувалися, при цьому не заважаючи один одному. Вони були надто зайняті для чвар, свою роль у збереженні доброзичливої атмосфери на судні також відігравали їхні природний розум і гарне виховання. Таким чином, подорож звелася до комфортної рутини без жодних подій, а час вимірювався тільки зміною цифр на годиннику.

Маленька команда «Діскавері» плекала надію, що нічого не порушить цього миру й спокою за тижні й місяці, які чекали попереду.

Розділ 18

Крізь пояс астероїдів

Тиждень за тижнем, немов трамвай за наміченим маршрутом, «Діскавері» промчав повз орбіту Марса й узяв курс на Юпітер. На відміну від усіх суден, що борознять небо й моря Землі, він навіть на мить не потребував людського контролю. Курс корабля задано законом гравітації, попереду жодних незвіданих берегів чи небезпечних рифів, де «Діскавері» міг би б сісти на мілину. На всьому шляху від Землі до Сатурна не було навіть найменшої можливості зіткнутися з іншим космічним кораблем, принаймні зробленим людськими руками.

Утім, космос, куди зараз прямував «Діскавері», годі назвати порожнім. Попереду чекала ділянка з мільйоном астероїдів, причому на сьогодні астрономам відомі лише менше від десяти тисяч із них. Тільки чотири з цих десяти тисяч мають діаметр понад сотню миль, а інші являють собою просто гігантські каменюки, що безцільно курсують у космосі.

З астероїдами нічого не вдієш, хоч навіть найменший із них може повністю зруйнувати корабель, якщо вріжеться в нього зі швидкістю десять тисяч миль на годину, але шансів, що це станеться, доволі мало. За весь шлях лиш один астероїд міг опинитися в радіусі мільйона миль від «Діскавері», але ймовірність того, що він опиниться в тому самому місці в той-таки час, була занадто мізерною, тож команда про це не турбувалася.

На вісімдесят шостий день Боумен і Пул найближче з усіх людей підлетіли до астероїда. Він не мав імені, а лише мав номер — 7794. Це був камінь діаметром сорок п’ять метрів, який Місячна обсерваторія помітила 1997 року, й усі, окрім терплячих комп’ютерів Бюро малих планет, одразу ж забули про його існування.

Коли Боумен заступив на вахту, Еал одразу ж нагадав йому про майбутню зустріч, неначе астронавт міг забути єдину заплановану подію всього рейсу. Шлях астероїда серед зірок і його координати в мить найбільшого зближення вже з’явилися на екрані комп’ютера. Там також було зазначено, що треба зробити чи принаймні спробувати. Коли 7794 промайне повз них на відстані дев’ятисот миль зі швидкістю вісімдесят тисяч миль на годину, команда «Діскавері» не сидітиме згорнувши руки.