Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Їй потрібно було в дамську кімнату, — відповів Арні, закриваючи тему. Його погляд не відривався від мого обличчя. — Деннісе, ти найкращий друг, який у мене є, найкращий з усіх, яких я мав у житті. Днями ти врятував мене від поїздки в лікарню, коли Реппертон витяг ніж, я це прекрасно усвідомлюю. Але не смій нічого виробляти в мене за спиною, Деннісе. Нізащо й ніколи.

На футбольному полі розлігся оглушливий тріумфальний крик — то «Гіллмени» здобули останнє очко в грі, коли до кінця матчу лишалося менше тридцяти секунд.

— Арні, я не розумію, про що ти говориш, чорт забирай, — сказав я. Але винуватим почувався. Я почувався винуватим так само, як тоді, коли він представив мене Лі, — за те, що окинув її оцінювальним поглядом, за те, що трохи її хотів — дівчину, яку Арні вочевидь хотів мати сам. Але… виробляти щось у нього за спиною? Невже я щось виробляв?

Напевно, він міг це сприйняти саме так. Я знав, що його ірраціональна… зацікавленість, одержимість, як хочете, так і називайте… його ірраціональне щось у ставленні до цієї машини було замкненою кімнатою в будинку нашої дружби, місцем, куди мені не дозволено було заходити, якщо не хотів накликати на свою голову біду. І хай він застукав мене й не за спробою висадити двері, то в усякому разі побачив, як я підглядаю в замкову шпарину.

— А я думаю, ти чудово розумієш, про що я говорю, — сказав він, і я з якимось утомленим переляком відзначив про себе, що він не просто трохи сердитий — він казиться від люті. — Ти, мій батько, моя мати — ви всі шпигуєте за мною «задля мого ж добра», так воно і є, правда ж? Тебе підсилали в гараж до Дарнелла, щоб рознюхав, так?

— Слухай, Арні, почекай…

— А ти думав, я не взнаю? Я тоді промовчав — бо ми друзі. Але я знаю, Деннісе. Має бути межа, і я її мушу провести зараз. Знаєш що? Дай моїй машині спокій і перестань пхати носа туди, куди тебе не просять.

— По-перше, — сказав я, — не твої батько й мати. Твій батько піймав мене наодинці й спитав, чи не міг би я з’їздити подивитися, що ти робиш з машиною. Я охоче погодився, бо самому було цікаво. Твій тато завжди добре до мене ставився. Що я повинен був йому сказати?

— Ти повинен був сказати «ні».

— Ти не доганяєш. Він на твоєму боці. Твоя мати досі сподівається, що з цього нічого не вийде — таке в мене було враження. Але Майкл справді розраховує на те, що ти її відремонтуєш. Він так сказав.

— Аякже. Це він шукав, як до тебе підібратися, — Арні посміхався ледь не єхидно. — Серйозно. Усе, що його цікавить, — зайвий раз переконатися, що я нікчема. Вони обоє тільки в цьому зацікавлені. Вони не хочуть, щоб я дорослішав, бо тоді їм доведеться змиритися з тим, що вони старіють.

— Чувак, це занадто жорстко.

— Це ти так думаєш. Може, ти, Деннісе, такий слабий на голову тому, що ріс у напівнормальній сім’ї. Вони мені запропонували нову тачку, після того, як школу закінчу, ти знав? Усе, що я для цього мав зробити, — відмовитися від Крістіни, заробити всі оцінки «А» й погодитися вступити в Горлікс… де вони зможуть тримати мене під невсипущим наглядом наступні чотири роки.

Я не знав, що сказати. Так, то було вкрай дебільно.

— Тому, Деннісе, не пхай носа не у свої справи. Це все, що я хочу сказати. Нам обом від цього буде тільки ліпше.

— Усе одно я йому нічого не розповідав, — сказав я. — Тільки те, що ти потроху різного зробив. Мені здалося, йому полегшало.

— Ага, ще б пак.

— Я ж поняття не мав, що вона вже практично готова їздити. Але ще не до кінця. Я зазирнув під дно, там вихлопна труба не в порядку. Сподіваюся, ти їздиш із відчиненими вікнами.

— Не вказуй мені, як на ній їздити! Я знаю більше про те, чому і як їздять машини, ніж ти коли-небудь знатимеш!

Отут він мене і збісив. Мені це було неприємно… не хотів я сваритися з Арні, особливо в той момент, коли от-от мала підійти Лі… але я відчував, як хтось нагорі, у мозковій кімнаті, починає одну за одною натискати ті червоні кнопки.