Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Ага, до третьої ще зможемо.

— Ходімо.

І ми пішли. Фільм виявився з Чаком Норрісом і був дуже навіть непоганим. А в понеділок ми знову прокладали далі федеральну трасу. Я забув про свій сон. Мало-помалу прийшло усвідомлення, що я вже не так часто бачуся з Арні, як раніше; знову ж таки, це дуже нагадувало поступову втрату зв’язку з другом, який щойно одружився. До того ж, десь якраз у той час у нас усе розгорілося з дівчиною з групи підтримки. У мене так точно все розгоралося — не однієї ночі я проводжав її додому після зажиманців на пляжі, і мої яйця боліли так сильно, що важко було йти.

Арні ж тимчасом майже всі свої вечори проводив у Дарнелла.

9 / Бадді Реппертон

І я знаю, хай би кому просто в лоб,

Цей подвійний удар: хлоп-хлоп,

І так солодко тепер мотор гуде,

Мов «кадилак», моя мила йде[42].

«Мун» Мартін[43]

Наш останній повний робочий тиждень перед початком школи передував Дню праці. Коли я того ранку під’їхав до будинку Арні, щоб його забрати, він вийшов надвір з велетенським синьо-чорним фінгалом під оком і бридкою подряпиною, що перетинала все обличчя.

— Що з тобою сталося?

— Я не хочу про це говорити, — понуро відказав він. — Мені батькам довелося так довго пояснювати, що я думав, дуба дам.

Він кинув лоток з обідом на заднє сидіння й пірнув у понуру мовчанку, яка тривала аж до самої роботи. Хтось із хлопців пустив шпильку з приводу його фінгала, та Арні лише плечима знизав.

Дорогою додому я не сказав про це ні слова, просто крутив радіо і тримав свою думку при собі. І я міг би взагалі не почути цієї історії, якби дорогою, якраз перед поворотом на Мейн-стрит, мене не перепинив той жирний ірландський макаронник «Джино».

У той давній час «Джино» завжди мене перепиняв. Він міг простягнути руку прямо крізь зачинене вікно машини й зупинити її. «Смачна італійська піца від Джино» розташована на розі Мейн і Бейсін-драйв, і щоразу коли я бачу ту вивіску, на якій піца злітає в повітря і над усіма «і» — цятки у формі листочків конюшини (уночі вона блимала, загоралася й гасла, немає меж несмаку, правда?), я відчуваю, що мені не уникнути «Джино». А того вечора моя мама мала бути на занятті, тобто вечерю вдома треба буде шукати. Перспектива не надто радісна. Ми з татом були такі собі кухарі, а Елейн — та взагалі навіть воду спалить.

— Ходімо на піцу, — сказав я, заїжджаючи на паркувальний майданчик до «Джино». — Що скажеш? Велика й жирна піца, смердить пахвами.

— Господи, Деннісе, яка гидота!

— Чистими пахвами, — уточнив я. — Ходім.

— Та ні, у мене мало грошей, — мляво відказав Арні.