Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Елейн стояла позаду них і дрібно тремтіла.

— Ідіть спати, — сказав я. — Мені просто поганий сон наснився, от і все. Пусте.

— Ого, — протягнула Елейн, шокована пізньою годиною та нагодою, і тому з повагою. — То, видно, цілий фільм жаху був. Деннісе, що тобі снилося?

— Що ти вийшла заміж за Мілтона Додда й ви переїхали жити до мене.

— Деннісе, не дражни сестру, — сказала мама. — Що тобі снилося?

— Я не пам’ятаю, — відповів я.

Раптом я зрозумів, що простирадло в мене зіжмакане й назовні виглядає темний жмут лобкового волосся. Я бігом прикрився, а в голові блискавкою промчали винуваті думки про мастурбацію, полюції та ще бозна-що. Повна дезорієнтація. Мить чи дві голова йшла обертом, і я навіть не міг згадати, великий я чи малий — була тільки та темрява, сповнена жаху, і всепоглинаючий образ машини, що трохи виривалася вперед, коли двигун ревів, потім відкочувала назад, знову кидалася вперед, капот вібрував над двигуном, решітка щирилася сталевими зубами…

Останній шанс, здорованю.

Потім рука матері, прохолодна й суха, лягла на мій лоб, пильнуючи жар.

— Мам, та все нормально, — сказав я. — Це дрібниці. Просто жахіття наснилось.

— Але ти не пам’ятаєш…

— Ні. Уже все вивітрилось.

— Я злякалася, — сказала вона і невпевнено й тихо засміялася. — Ти не знаєш, що таке боятися по-справжньому, доки хтось із твоїх дітей не закричить у темряві.

— Фу, гидота, не згадуй про це, — скривилась Елейн.

— Повертайся в ліжко, малеча, — сказав тато й дав їй легкого ляпанця по задку.

Вона пішла — з невдоволеним виглядом. Може, позбувшись свого переляку, вона сподівалася, що я почну битися в істериці. Ото було б про що з подружками на ранковій фізкультурі почесати язиками.

— З тобою правда все добре? — перепитала мама. — Деннісе? Сонце?

Знову те слівце, що принесло з собою спогади про зчесані коліна, коли я випав зі свого червоного фургончика; її обличчя, що постійно схилялося над моїм ліжечком, коли я лежав у гарячкових муках усіх дитячих хвороб — свинки, кору, нападу скарлатини. Від цього мені безглуздо хотілося плакати. Я був вищий од неї на дев’ять дюймів і важчий на сімдесят фунтів[39].

— Так, — підтвердив я.

— Добре, — сказала вона. — Хай світло горить. Іноді це допомагає.