Ніч ополудні

— Так.

— Прошу переповісти найістотніше з їхньої розмови. Оминайте несуттєве й менш важливе.

Заяча Губа заклав руки назад і плечима сперся об стіну.

— Згадавши минуле, мій батько й Рубашов перейшли на сучасні теми. Вони говорили про занепад партії та методів керівництва. Вождя партії вони інакше не називали, як Хазяїн. Рубашов сказав, що відколи Хазяїн сів на партію своїм широким задом, дихати у партійних низах зробилося неможливо. Тому він воліє виконувати доручення за кордоном.

Клєткін повернувся до Рубашова:

— Це, здається, було незадовго до вашої першої заяви про вірність вождю партії?

— Так, — підтвердив Рубашов.

— Чи згадувалося про намір Рубашова зробити покаянну заяву? — з особливим наголосом спитав Клєткін.

— Так. Мій батько не схвалював цього кроку і висловив своє розчарування в ньому. Рубашов сміявся і називав мого батька старим дурнем і Дон Кіхотом. Він зазначив, що робить це з наміром протриматися в партії, доки тільки можливо, щоб ударити у відповідний час.

— Що саме він мав на гадці, говорячи про удар у відповідний час?

Знову погляд молодого чоловіка впав на обличчя Рубашова. В цьому погляді крилась розгубленість і водночас щось схоже на ніжність. У Рубашова виникло абсурдне відчуття, що ось зараз Заяча Губа підійде до нього й поцілує в чоло. Посміхаючись від цієї думки, почув раптом відповідь, висловлену тим самим приємним голосом:

— Час, коли вождя буде усунено.

Клєткін, повз увагу якого не проминула усмішка Рубашова, сухо зауважив:

— Я бачу, ці спогади вас забавляють?

— Можливо, — недбало кинув Рубашов і знову заплющив очі.

Клєткін поправив обшлаг рукава й продовжував допитувати Заячу Губу:

— Отже, Рубашов говорив про час, коли вождь партії має бути усунений. Яким чином це мало бути осягнуто?

— Мій батько вважав, що одного дня чаша терпіння переллється і тоді партія сама усуне вождя або змусить його зректися влади. На думку батька, опозиція мала пропагувати саме таку ідею.

— І що на це Рубашов?

— Рубашов глузував з мого батька і знову назвав його дурнем і Дон Кіхотом. Він твердив, що Хазяїн не випадковий феномен, а втілення певних популярних рис, передусім — абсолютної віри у власну непомильність. Це означає, що він ніколи не зречеться влади добровільно. Усунути його можна лише силою. На партію покладатись не можна, бо Хазяїн тримає в своїх руках всі віжки, перетворивши партійну бюрократію на своїх співучасників.