Розділ «Частина перша Пітер Кац»

— Думаю, що… — почав він, знову зітхнув, оглянувся, — вже сутеніло — а потім зайшов, струсивши на килимок сніг із черевиків.

Він зупинився посеред вітальні.

— Гарне місце, — сказав він.

— Кави?

— Ні, дякую. Не заперечуєш, якщо я закурю?

— Ми не палимо всередині, але можемо вийти у двір. Я й сам не проти покурити.

Я відчинив скляні двері, і він пішов за мною на вулицю, порпаючись у кишенях у пошуках цигарки. Нарешті він витягнув зім’яту пачку «Лакі страйк», вийняв сигарету і нахилився, щоб прикурити її.

— Хлопче, — сказав я, — Лора розповідала мені про тебе.

Він подивився на мене якось стримано.

— Гадаю, що так.

— Вона розповіла мені про ваші стосунки і скаржилася, що ти її переслідуєш. Я знаю, ти приходив сюди кілька днів тому, коли мене не було вдома.

— Це неправда, — сказав він обачно.

Він так глибоко затягувався цигаркою, що майже докурив її за чотири чи п’ять затяжок. Його руки видалися мені неприродно білими, з довгими, тонкими, наче восковими, пальцями.

— І я знаю, що ви були разом у Нью-Йорку, — додав я, але він похитав головою.

— Гадаю, це якась помилка, тому що ми ніколи не були разом у Нью-Йорку. Сказати чесно, я не потрапляв туди з минулого літа. Я не спілкуюся зі своїми предками й тепер мушу сам дбати про себе. Два місяці я був у Європі.

Коли він це сказав, то дивився мені в очі. Його голос був таким самим нейтральним, наче він розповідав про очевидні речі, такі самі очевидні, як і те, що земля не плоска.

Раптом до мене дійшло, що він казав правду, а Лора брехала. Мене знудило, і я загасив цигарку.

— Я краще піду, — сказав він, дивлячись у бік кухні.

— Може, так буде краще, — сказав я, розуміючи, що не готовий до приниження, щоби витягувати з нього інформацію, хоча й була спокуса це зробити.

Я провів його до вхідних дверей. На порозі він зупинився і сказав: