Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Вуд прокашлявся, вимагаючи тиші.

— О'кей, хлоп'ята! — почав він.

— І дівчата, — додала загонич Анжеліна Джонсон.

— І дівчата, — погодився Вуд. — Починається гра.

— Велика гра! — підказав Фред Візлі.

— Якої ми всі чекали, — докинув Джордж.

— Ми вже знаємо Оліверову промову напам'ять, — шепнув Фред Гаррі. — Ми грали в

команді й торік.

— Заткніться там! — розсердився Вуд. — Це найкраща команда, яку мав Ґрифіндор за

багато років. Ми переможемо. Я знаю.

Він пильно глянув на всіх гравців, ніби хотів додати: "Бо інакше…"

— Чудово. Пора. Бажаю перемоги.

Гаррі вийшов із роздягальні слідом за Фредом та Джорджем і, стримуючи тремтіння в

колінах, під рев трибун попрямував на поле.

Суддею була мадам Гуч. Вона стояла посеред поля з мітлою в руці, чекаючи на команди

суперників.

— Що ж, маю надію, що всі ви будете грати чесно і без порушень, — сказала вона, коли

гравці зібралися довкола. Гаррі помітив, що зверталася вона, власне, до капітана Слизерину,

шестикласника Маркуса Флінта. Гаррі здалося, що Флінт мав такий вигляд, ніби в його жилах

текла тролева кров. Краєм ока Гаррі помітив, як угорі над натовпом затріпотів плакат "Поттера