Розділ «На зарослих стежках»

— Не варто.

— Що ти в цьому тямиш? Я її все одно приберу.

— Тоді в тебе, мабуть, з’явиться місце для хлівця і ясел.

— Що?!

— Цсс, цсс, ти її налякаєш.

— Та ну, але ти з’їхала з глузду, Улео!

— Я мала на увазі всього-на-всього куточок. Скраєчку.

— Ха-ха-ха! Але ж це відбувається в царському палаці. У Єрусалимі.

— Он як, я цього не знала, але в тебе вийшло красиво. Стільки барв. Ніби для різдвяного часопису.

— Улео, ти заженеш мене в могилу. Кажеш, для різдвяного часопису?

— Атож.

— Я про це не думав.

— Ну, ти ні про що не думаєш. Тобі аби тільки малювати і стирати.

— Мені не вдається те, що хочу. Я художник.

— Ага. А я праля.

— Ну от, ти все вигадуєш. А тепер ще й різдвяний часопис...

— Там більше платять.

— Ти, звісно, маєш рацію. Де поділася ґумка?

— Хіба я знаю?

— Ні. Але тут у нас на всіх лише одна кімната. А мені доводиться працювати до нестями.