Розділ ІV  Алеж і якщоб

Від прискорення Гаруна аж втискало в затишне, густе й дещо волохате пір'я на спині Одуда, у пір'я, яке ніби окутувало Гаруна зусібіч і захищало під час перельоту. Минуло кілька хвилин, а він все ще розмірковував над дивними речами, що сталися з ним за короткий час.

Невдовзі вони летіли з такою швидкістю, що Земля під ними й небо над ними злилися в суцільному мареві, й Гарунові здалося, що вони не летять, а зависли у цьому неймовірному туманному просторі. «Коли водій Поштового Автобуса Алеж мчав у гори М, я відчував те саме, — згадав він. — Аж не віриться: цей Одуд з гребенем пір'я на маківці дуже схожий на Алежа з його гривою, що також стирчала на маківці! І бакенбарди Алежа були пір'ястими, а пір'я Одуда, як я помітив під час злету, було також волохатим».

Вони летіли з неймовірною швидкістю, і Гарун крикнув у вухо Якщобові:

 — Жоден птах не може так швидко літати. Якась машина?

Одуд поглянув на нього своїм пильним блискучим оком.

 — Маєш якісь заперечення щодо машин? — запитав він гучним голосом, геть таким як у водія Поштового Автобуса. Й одразу продовжив:

 — Але ж, але ж, але ж ти довірив мені своє життя. То чому я не можу бути гідним твоєї поваги? Машини також мають почуття власної гідности. Не треба так на мене дивитися, юначе; однак не можу нічого вдіяти, якщо я тобі когось нагадую; в крайньому разі всім водіям сподобалась би хороша, швидка машина.

 — Ти читаєш мої думки, — промовив Гарун дещо докірливо, бо коли якась механічна птаха підслуховує твої роздуми, виникає не надто приємне відчуття.

 — Але ж, але ж, але ж, — відповів Одуд, — я спілкуюся з тобою подумки, бо, як ти можеш зауважити, з аеродинамічних міркувань я навіть не роззявляю дзьоба.

 — Як же тобі це вдається? — допитувався Гарун, і відповідь не забарилася — швидка, як блискавка:

 — ПНСП. Процес, Надто Складний для Пояснення.

 — Гаразд, мовчу, — погодився Гарун. — А як тебе звати?

 — Називай мене як хочеш, — відповів птах. – З огляду на очевидні причини називай мене Алежем.

Ось так Гарун Халіфа, син казкаря, ширяв у нічному небі на спині Алежа-Одуда з Якщобом-Джином Води, який став його провідником. Зійшло сонце, й незабаром Гарун помітив у далині схоже на астероїд небесне тіло.

 — Це — Кагані, другий Місяць Землі, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба.

 — Але ж, але ж, але ж, — почав заїкатися Гарун (чим дуже розвеселив Одуда), — Земля має тільки один Місяць. Як стільки часу другий супутник міг залишатися невідкритим?

 — Але ж, але ж, але ж усе через швидкість, — пояснював Алеж-Одуд. — Швидкість — це Необхідність Якости! У всіх екстрених випадках — під час пожежі, автокатастрофи, кораблетрощі — що найпотрібніше? Авжеж. Швидкість пожежних авто, карет швидкої допомоги, рятувальних кораблів. А за що ми хвалимо Яйцеголових? Хіба не за Швидкість Думки? В усіх видах спорту Швидкість (ніг, рук, ока) — це суть усього! А якщо людям до снаги щось робити швидко, то для цього вони створюють машини. Швидкість, надшвидкість! Якщо б не швидкість світла, то всесвіт був би темний і холодний. Однак якщо швидкість сприяє виявленню речей, то так само швидкість може їх і приховувати. Місяць Кагані рухається настільки швидко, що його не можна виявити за допомогою земних інструментів; також його орбіта змінюється на один градус з кожним обертом, тому через триста шістдесят обертів він пролітає над кожною точкою Землі. А мінливість поведінки сприяє ухилянню від виявлення. Однак існують серйозні причини мінливости орбіти: Оповідна Вода повинна доставлятися по всій планеті в однаковій кількості. Ву-ум? Варум? Це досягається лишень на високих швидкостях. Думаю, ти оцінив переваги машин.

 — Виходить, Місяць Кагані рухається за законами механіки? — поцікавився Гарун, однак Алеж переключив свою увагу на практичні питання.

 — Наближаємося до Місяця, — промовив птах, не роззявляючи дзьоба. — Синхронізація відносної швидкости. Готуємося до посадки. Точки дотику досягнемо за тридцять секунд, двадцять дев'ять, двадцять вісім…

Назустріч їм летів іскристий і, як здавалося, безкінечний водяний простір. Появилася поверхня Кагані; куди не кинеш оком, усюди була вода. Але що то була за вода! Вона переливалася геть усіма барвами, барвами діамантової буйности, барвами, яких Гарун уявити собі не міг. До того ж, це мусив бути теплий океан, тому що над водою Гарун бачив пару, яка виблискувала в сонячному промінні. Гарун затамував подих.