Розділ ХІ  Принцеса Бачет

Генерал Фоліант з його любов’ю до заперечень, здавалося, був готовий подискутувати на цю тему, проте Боло заперечно помахав своєю королівською рукою й вигукнув:

 — Помовчи ж бо, Сторінко! Правила лицарства вимагають прийняття його пропозиції! — А посланцеві чупвалів сказав настільки пихато, наскільки міг:

 — Гаразд, хлопче, подивимось, на що ти здатний.

Посланець розпочав виставу. З-під плаща він дістав неймовірну кількість предметів — ебонітові кульки, кеглі, статуетки з нефриту, фарфорові чашки, живих черепах, запалені сиґарети, капелюхи — й запаморочливими круговертями підкидав їх у повітря. Що частіше він підкидав предмети, то захопливішим ставало жонґлювання, а глядачі були настільки за — гіпнотизовані його мистецтвом, що ніхто, за винятком однієї людини, навіть не помітив, як до літаючих предметів додався ще один — невеличка важкувата прямокутна коробочка із запаленим ґнотом…

 — Ради всього святого, хіба ви не бачите? — заверещала Лепетуха, кидаючись уперед і збиваючи принца Боло (разом з його кріслом) убік. — Він підкидає бомбу!

За мить вона вже підскочила до чупвальського посланця й завдяки своєму меткому окові й навикам у жонґлюванні вихопила бомбу з усіх інших предметів, що злітали, падали й крутилися в повітрі. Друга Сторінка вчепилася в самого чупвалу, і статуетки, чашки й черепахи гупнули на землю… Лепетуха ж щодуху помчала до краю командного пагорба і пожбурила бомбу вниз, де та й вибухнула величезним (але тепер ні для кого нешкідливим) клубом чорного вогню.

Вибуховою хвилею з її голови зірвало шолом. І всі побачили, як довге волосся водоспадом лягає їй на плечі.

Боло, генерал, Мудра й Рашид прожогом вискочили з намету, почувши вибух. Лепетуха задихалася, але усміхалася щасливо.

 — Ледь встигла, — промовила вона. — Яким же покидьком виявився той чупвала! Він був готовий вчинити самогубство, лиш би підірвати нас. Я ж вам кричала, що це брехня.

Принц Боло, якому не подобалося, коли його Сторінки дорікали «я вам казала», огризнувся:

 — Лепетуне, це що таке? Ти — дівчина?

 — Як бачите, ваша високосте, — відповіла Лепетуха. — Тепер уже нема сенсу прикидатися.

 — Ти брехала, — промовив Боло, червоніючи. — Ти брехала мені?

Лепетуху до глибини душі обурила невдячність Боло.

 — Даруйте, але брехати вам не так уже й складно, — крикнула вона. — Жонґлери вам брешуть, то чому ж дівчині не збрехати?

Обличчя Боло під червоною носогрійкою аж збуряковіло.

 — Тебе звільнено! — зарепетував він не своїм голосом.

 — А трясця тобі, Боло… — почав було генерал Фоліант.

 — О ні, пане, не ви мене звільняєте! — закричала у відповідь Лепетуха. — Я сама звільняюся.

Воїн Тіні Мудра спостерігав за тим, що відбувалося, із непроникним виразом свого зеленого обличчя. Тепер же він заходився розмахувати руками, ноги стали у дуже красномовну позицію, м’язи на обличчі скорочувалися й сіпалися. Рашид переклав так: