Розділ XXVІІІ «ЧЕСНІСТЬ» ПАНА ДЕ-РІВАРОЛЯ

— Вони не будуть перевіряти ваші бухгалтерські книги, тим більше, що мало хто з них уміє читати. Їм потрібна сама здобич. Вони знають, — ви, бароне, примушуєте мене бути різким, — що ваші підрахунки фальшиві. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені становить близько десяти мільйонів ліврів.[66] А вони вважають, — а це дуже засвідчені люди в подібних обчисленнях, — що вартість трофеїв перевищує сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, щоб їм показали і в їх присутності зважили всі цінності, як це робиться серед «берегового братства».

— Я нічого не знаю про піратські звичаї,— з презирством відповів де-Рівароль.

— Проте ви швидко їх освоїли, бароне.

— Що ви маєте на увазі, наволочі!? Я — командуючий армією солдатів, а не грабіжників!

— Невже? — В очах Блада світилася неприхована іронія. — Та все ж, ким би ви не були, а якщо не задоволите вимоги моїх людей, які я вважаю справедливими, то матимете неприємності. Я не здивуюсь, коли ви взагалі залишитесь у Картахені і ніколи не зможете відправити до Франції жодного песо.

— А-а, бісове кодло! Так ви ще й погрожуєте мені?

— Що ви, що ви, бароне! Я просто застерігаю вас, що можуть бути неприємності, яких при бажанні можна уникнути. Ви навіть не уявляєте, на якому вулкані зараз сидите. Ви не знаєте піратських звичаїв. Якщо ви будете впиратися, Картахена захлинеться в крові, і які б не були наслідки, навряд щоб король Франції мав від цього якусь користь.

Ці слова Блада примусили де-Рівароля перевести суперечку на менш небезпечний грунт. Тривала вона вже недовго і закінчилась нарешті вимушеною згодою де-Рівароля задовольнити вимоги піратів. Пішов він на таку поступку тільки тому, що Блад нарешті довів йому, що будь-яке зволікання з розподілом трофеїв загрожувало небезпекою. Збройна сутичка могла, звичайно, закінчитись поразкою піратів, але могло статися й навпаки. Та навіть коли б де-Ріваролю й пощастило справитися з піратами, то ця перемога обійшлася б йому надто дорого: у нього б не лишилося достатньої кількості людей, щоб утримати захоплене.

Кінець кінцем, де-Рівароль пообіцяв негайно зробити необхідні розпорядження і, якщо капітан Блад з'явиться завтра вранці з своїми офіцерами на «Віктор'єзі», їм пред'являть і переважать у їх присутності всі цінності, після чого чесно віддадуть одну п'яту частку трофеїв, яку вони зможуть переправити на свої кораблі.

Того вечора корсари буйно веселились, наперед смакуючи майбутній розподіл здобичі та кепкуючи з раптової поступливості бундючного де-Рівароля. Але наступного ранку, ледве над Картахеною зайнявся світанок, як причини такої поведінки барона стали зрозумілими. В гавані на якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет», а «Лахевіс» та «Атропо» сохли на березі, куди їх витягли для ремонту пошкоджень, заподіяних ворожою артилерією. Жодного французького корабля на рейді не було. Під прикриттям ночі вони крадькома вислизнули з гавані, і тільки три крихітних ледве помітних вітрильця в західній частині небокраю нагадували про французів і де-Рівароля. Підступний барон утік, захопивши з собою все багатство, солдатів і моряків, з якими він прибув із Франції. В Картахені залишилися з порожніми руками не тільки обдурені ним пірати, а й де-Кюссі разом з добровольцями та неграми з острова Гаїті, яких барон теж обдурив.

Дика лють об'єднала піратів з людьми де-Кюссі. І жителі приреченої долею Картахени, передчуваючи, що це може вилитися в нові грабунки, переживали ще більший жах, ніж той, що їм уже довелося перетерпіти з дня прибуття ескадри де-Рівароля.

Тільки капітан Блад зовні лишався спокійним, ціною великих зусиль стримуючи обурення, що обпікало йому груди. Він ще вчора дав був собі слово, що на прощання повністю зведе рахунки з Ріваролем за всі образи й кривди, яких зазнав од цього негідника.

— Ми повинні догнати його, — заявив Блад. — Догнати і покарати.

Спочатку всі підхопили цей заклик. Але раптом згадали, що в море можуть вийти лише два кораблі, та й ті неспроможні взяти на борт усіх людей, через нестачу продовольчих запасів для довгого плавання. Команди «Лахезіс» і «Атропо» та їх капітани Волверстон і Ібервіль відмовились брати участь у погоні за де-Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще чимало прихованих цінностей. Тому вони визнали за краще лагодити свої кораблі і водночас займатися грабунками. А Блад, Хагторп і ті, хто піде з ними, можуть діяти на власний розсуд.

Тільки зараз Блад зрозумів усю безглуздість своєї пропозиції і поспішив відмовитися від неї, хоч цим трохи не викликав бійки між двома групами, на які поділилися пірати, обговорюючи перспективи його пропозиції. Тим часом вітрила французьких кораблів ставали дедалі меншими й меншими. Блад дійшов до відчаю. Якщо він зараз вийде в море, залишивши тут піратів, то тільки небу відомо, що станеться з містом. Якщо ж він залишиться, то його люди разом з командою Хагторпа зіллються з піратами інших кораблів і неминуче почнуть дико грабувати місто. Та поки Блад роздумував, його люди разом з людьми Хагторпа, розлючені підступним Ріваролем і сповнені бажання наздогнати його, вирішили це питання за своїх командирів. Наздогнавши французькі кораблі, можна було не тільки покарати підлого ошуканця, який так нахабно порушив угоду і зараз був не союзником, а ворогом, а й захопити не одну п'яту, а всі багатства, вивезені з Картахени.

Блад усе ще вагався, б'ючись над суперечливими роздумами, і пірати майже силоміць привезли його на борт «Арабелли».

За годину, коли наповнили водою бочки і доставили їх на кораблі, «Арабелла» і «Елізабет» вирушили в погоню.

«Коли ми вийшли у відкрите море, — пише Піт у судновому журналі,— і курс «Арабелли» вже було прокладено, я пішов розшукати капітана, знаючи, як боляче переживає він усі ці події. Знайшов я його в каюті. Він сидів сам, обхопивши руками голову і дивлячись невидющими очима кудись у простір.

— Що з тобою, Пітер? — вигукнув юний моряк з Сомерсетшіру. — Боже праведний, що тебе так мучить? Не думки ж про Рівароля?

— Ні,— відповів Блад хрипким голосом. Йому хотілося поговорити з ким-небудь одверто. Треба було вилити все, що бентежило його душу, бо інакше можна дійти до божевілля. А Піт, кінець кінцем, був його другом, любив його і безсумнівно заслуговував на його довір'я. — Коли б вона знала! Коли б вона тільки знала! О боже! Я думав, що покінчив з піратством, був певен, що покінчив з ним назавжди. І цей негідник втягнув мене в авантюру, гіршу від будь-якого піратського наскоку, в якому я будь-коли брав участь. Подумай про Картахену! Подумай про те, в яке пекло перетворили зараз місто наші дияволи! І відповідальність за все це лягає на мене!