Розділ ХХІІ СВАРКА

Блад підвівся з кушетки, — високий, енергійний і елегантний у багряно-червоному, розшитому золотими галунами мундирі королівського флоту. Засунувши тоненький томик у кишеню, Блад підійшов до різьблених поручнів на квартердеку якраз тоді, коли по трапу до нього піднімався Джеремі Піт.

— Записка від губернатора, — коротко сказав шкіпер, простягаючи капітанові складений аркуш паперу.

Блад зламав печатку й почав читати. А Піт у просторій сорочці і бриджах, спершись на поручні, тим часом стежив за ним. На чесному відкритому обличчі юнака легко можна було прочитати щиру занепокоєність і тривогу.

Прочитавши записку, Блад розсміявся, але, презирливо скривившись, одразу замовк.

— Який безапеляційний виклик, — сказав він, передаючи записку своєму другові.

Молодий шкіпер пробіг очима поданий папірець і замислився, поскубуючи свою золотисту борідку.

— Ти, звичайно, не поїдеш?! — у голосі його звучало і запитання і ствердження.

— А чому б ні? Хіба я не буваю щодня у форті?..

— Це так, але ж він хоче вести розмову про нашого старого вовка. Він може використати цю історію, щоб помститися тобі. Ти ж знаєш, Пітер, що тільки присутність лорда Джуліана не дозволяє Бішопу розправитися з тобою. І якщо він зможе довести…

— Ну й що з того, що він може довести? — байдуже перебив його Блад. — Хіба на березі мені загрожуватиме більша небезпека, ніж тут, коли в нас залишилося якихось п'ятдесят чоловік, та й ті байдужі до всього пройдисвіти, які з однаковим успіхом служитимуть і королю й мені? Джеремі, любий, клянусь богом, що «Арабелла» в полоні, під охороною форту і ось цієї ескадри. Не забувай про це.

Піт стиснув кулаки.

— То чому ж ти тоді дозволив Волверстону й іншим піти звідси?! — вигукнув він з болем у голосі. — Тобі слід було б передбачити небезпеку!

— Ну, скажи, Джеремі, як я міг стримати їх? Ми ж так домовлялись. А потім, чим вони змогли б допомогти мені, якби навіть і залишилися тут?

Піт нічого не відповів, і Блад додав:

— Бачу, що ти й сам це розумієш. То я піду візьму капелюха, тростину, шпагу і поїду на берег. Накажи приготувати шлюпку.

— Ти віддаєш себе в руки Бішопа! — застеріг його

Піт.

— Це ще подивимось! Йому не вдасться взяти мене так легко, як він собі уявляє. Я ще можу кусатися! — І, засміявшись, Блад попрямував до своєї каюти.

На цей сміх Джеремі Піт відповів прокляттями. Якусь мить він нерішуче потупцював на місці, потім неохоче спустився по трапу, щоб розпорядитись відносно шлюпки.

— Якщо з тобою що-небудь трапиться, Пітер, — сказав він, коли Блад спускався з борту корабля, — то хай стережеться полковник Бішоп. Можливо, що ці п'ятдесят хлопців зараз, як ти кажеш, і байдужі, але хай я лусну, якщо вони будуть байдужими, помітивши зраду.