Розділ XXI НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ЯКОВА

— Але не більше за тебе, якщо ти збираєшся почати бій, — з цими словами Блад вказав на кораблі, що поволі, але невблаганно насідали на них. — Подивись, не встигнемо ми пройти й півмилі, як потрапимо під нищівний вогонь ворожих гармат.

Волверстон круто вилаявся і враз замовк, помітивши краєм свого єдиного ока, як по трапу піднімається чепурненька фігурка в сірій шовковій сукні. Запалившись суперечкою, вони з Бладом не помітили, коли саме з каюти вийшла Арабелла Бішоп, не помітили вони й Огла, що кілька хвилин тому виринув з люка і зараз стояв осторонь, оточений кількома піратами-канонірами, і щось їм гнівно доводив.

Та Блад не помічав ні Огла, ні його людей, він обернувся, щоб глянути на міс Бішоп. Його дивувало, як це вона наважилась зійти на квартердек, хоч ще вчора вперто уникала зустрічі з ним. Тим більше, що коли врахувати характер його суперечки з Волверстоном, саме зараз її присутність була зовсім недоречною.

Приваблива й чарівна в своєму сірому вбранні стояла перед ним дівчина. Щоки її трохи зарожевіли, а ясні карі очі світилися іскорками збудження. Вона була без капелюшка, і вранішній бриз пустотливо бавився її кучерями.

Знявши капелюх, капітан Блад шанобливо вклонився. Дівчина відповіла на привітання стримано й церемонно.

— Що тут відбувається, лорде Джуліан? — звернулася вона до Уейда.

І ніби у відповідь на її запитання гримнув третій постріл з кораблів, які вона здивовано розглядала. Наморщивши лоб, Арабелла пильно подивилась на чоловіків, що похмурі й мовчазні стояли тут.

— Це кораблі ямайської ескадри, — наважився відповісти його світлість.

Може, лорд Джуліан і хотів дещо додати, але увагу Арабелли, як і його власну, прикувало інше. По трапу біг Огл, а за ним поспішали його каноніри.

Побачивши збуджений натовп, присутні збентежились. Та коли Огл був уже на верхньому щаблі, Блад заступив йому дорогу. Обличчя і вся постать капітана виявляли непохитну волю й суворість.

— Що це таке? — різко запитав капітан. — Твоє місце на гарматній палубі. Чому ти пішов звідти?

Така зустріч враз остудила запал Огла. В цьому виявились і звичка каноніра до покори і той величезний авторитет капітана Блада серед його людей, в якому, власне, і крився увесь секрет його влади над ними. Огл зупинився, але від свого наміру не відмовився.

— Капітане, — мовив він, вказуючи на англійські кораблі. — Нас доганяє полковник Бішоп, а ми не можемо ні втекти, ані битись.

Вираз обличчя Блада посуворішав. Присутнім навіть здалося, ніби він став вищим на зріст.

— Огл, — сказав він крижаним і гострим, як лезо, голосом, — твоє місце на гарматній палубі. Ти негайно повернешся туди і забереш своїх людей або…

Але тут Огл, всією постаттю виражаючи непокору, перебив Блада.

— Погрози марні, капітане!

— Невже?

Вперше за всю піратську діяльність Блада було не виконано його наказу, вперше він втратив владу над тими, хто колись сліпо йшов за ним. І лише те, що непокірним виявився один з його найстарших друзів по Барбадосу, на кого він найбільше покладався і кому найбільше вірив, примусило його з болем у душі стриматися і не вчинити тієї розправи, яка необхідна в таких випадках. Рука його заклякла на рукоятці пістолета, що стирчав за поясом.

— Це тобі не допоможе, — з гнівом у голосі застеріг його Огл. — Мене підтримають наші люди, і вони доб'ються свого.