Розділ XIX ЗУСТРІЧ

— Ну, а хто ж іще, по-вашому?

Блад запитував стомлено, байдуже, бо думав він зовсім про інше. «Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів!» Ця жорстока фраза стоголосою луною віддавалася в його мозку.

Та лорд Джуліан не міг допустити, щоб на нього не звертали уваги. Однією рукою він схопив Блада за рукав, а другою вказав на дона Мігеля, що, ввібравши голову, в плечі, спускався з палуби.

— Ви, капітане, справді не збираєтесь повісити цього мерзотника?

— А чому я маю вішати його?

— Тому, що він заклятий пірат, і я можу довести це.

— Он як! — не втерпів Блад, і лорд Джуліан здивувався, побачивши, як раптом спохмурніло обличчя і згасли очі капітана Блада. — Я сам запеклий пірат, а тому поблажливий до людей мого сорту. Хай дон Мігель гуляє собі на волі.

Лорд Джуліан аж задихнувся від обурення.

— І це після всього, що він накоїв? Після того, як він потопив «Ройял Мері»? Після того, як він так жорстоко повівся зо мною… з нами? — невгавав він.

— Я не перебуваю на службі Англії чи будь-якої іншої держави, сер. Мене не обходить те, що ганьбить її прапор.

Його світлість аж відсахнувся від того пекучого погляду, яким окинув його капітан Блад. Але гнів ірландця згас так само швидко, як і спалахнув, і вже стриманіше він додав:

— Буду вдячний, якщо ви проведете міс Бішоп на мій корабель. Прошу поквапитись — це корито ми зараз затопимо.

Він поволі повернувся, щоб піти, але лорд Джуліан затримав його і, приглушивши в собі почуття обурення, холодно процідив:

— Капітане Блад, ви остаточно розчарували мене. Я думав, що ви досягнете блискучої кар'єри!

— Забирайтесь під три чорти! — кинув Блад і, повернувшись на каблуках, пішов геть.