Розділ XI СИНІВСЬКА ШАНОБЛИВІСТЬ

Нотка прихованої радості в цьому голосі знову розбудила в Блада підозру і розігнала всякі сумніви щодо іспанця. Він так рвучко повернувся назустріч дону Дієго, що хитра посмішка ще не згасла на обличчі іспанця, коли очі капітана Блада зустрілися з його поглядом.

— Не розумію, чому ви радієте, побачивши цю землю, якщо взяти до уваги всі обставини? — сказав Блад.

— Чому? — іспанець потер руки, і Блад помітив, що вони тремтять. — Задоволення моряка.

— Або, точніше, зрадника? — спокійно запитав його Блад. І коли іспанець, змінившись на лиці, відступив перед ним, це тільки ствердило всі підозри Блада, і він, вказуючи рукою в напрямку далекого берега, суворо запитав: — Що це за земля? Невже у вас вистачить нахабства твердити, що це берег Кюрасао? — Він рвучко пішов на дона Дієго, і той крок за кроком почав відступати. — Сказати вам, що це за земля? Сказати?

Впевненість, з якою говорив Блад, приголомшила іспанця, і він мовчав. Тоді капітан Блад навмання, а може й не зовсім навмання, рискнув висловити своє припущення. Такі обриси берегів належать якщо не материкові,— а він знав, що це не міг бути материк, — то Кубі або Гаїті. Але острів Куба лежав далі на північний захід, отже, Блад одразу збагнув, що, наміряючись зрадити, дон Дієго, мабуть, повів корабель до найближчої з цих іспанських колоній.

— Це острів Гаїті, зраднику!

Сказавши це, Блад втупився в зблідле обличчя іспанця, щоб переконатися в правильності свого припущення. Але, відступаючи, іспанець уже дійшов до середини шканців,[37] а там бізань,[38] як ширма, закривала їх обох від очей англійців, що стояли внизу. Губи дона Дієго скривилися в глузливій посмішці.

— Ти надто багато знаєш, англійський собако! — задихаючись, процідив він і, кинувшись на Блада, схопив його за горло.

Якусь мить вони, міцно обхопивши один одного руками і похитуючись, стояли на місці, потім Блад підіставив іспанцеві ногу, і обидва разом покотились по палубі. Іспанець покладався на свою неабияку силу, але вона не могла зрівнятися з силою твердих м'язів ірландця, загартованих останніми випробуваннями в неволі. Дон Дієго сподівався задушити Блада і таким чином виграти півгодини, необхідні для підходу того красивого корабля, який прямував до них. Корабель, той, напевне, іспанський, бо чий же ще наважився б так сміливо розтинати іспанські води біля Гаїті? Але цим нападом дон Дієго остаточно викрив себе. Він зрозумів це, коли Блад, спритно поклавши його на лопатки, притис до палуби і став коліном на його груди. Тим часом на поклик капітана по трапу піднімалися його люди.

— Може, помолишся за свою паскудну душу? — глузливо й водночас суворо запитав капітан Блад.

Але іспанець, хоча і втратив будь-яку надію на порятунок, все ж витис із себе посмішку, відповівши не менш уїдливо:

— Хотілося б знати, хто помолиться за твою душу, коли той галеон візьме вас на абордаж?

— Отой галеон? — перепитав капітан Блад, усвідомивши раптом страшну істину, що їм уже не уникнути наслідків зради дона Дієго.

— Авжеж, отой самий! — повторив дон Дієго і ще з глузливішою посмішкою додав: — А знаєш, що то за корабель? Якщо ні, то я скажу. Це — «Енкарнасйон», флагманський корабель командуючого іспанським флотом у Карібському морі адмірала дона Мігеля д'Еспіноса, а дон Мігель — мій брат. Дуже вчасна зустріч. Як бачите, всемогутній на боці католицької Іспанії.

Від колишньої добродушності та чемності Блада не лишилося й сліду. В очах його спалахнув вогонь, обличчя стало рішучим. Залишивши іспанця в руках своїх товаришів, він наказав їм:

— Зв'яжіть його! Але не бийте — дивіться, щоб і волосина не впала в його голови!

Таке розпорядження не було зайвим. Ошалілі від думки, що, можливо, їм доведеться одну неволю замінити іншою, набагато жорстокішою, люди ладні були розтерзати іспанця на місці. І якщо вони зараз послухали капітана й стрималися, то лише тому, що несподівана металічна нотка в його голосі обіцяла дону Дієго д'Еспіноса-і-Вальдес дещо більше, ніж звичайна смерть.

— Підлий пірат! Паскуда! «Людина честі»! — Капітан Блад не переставав обсипати свого в'язня лайкою»

Але дон Дієго глузливо глянув на нього і зауважив:

— Ти недооцінив мене. — Він говорив англійською мовою, щоб усі могли зрозуміти його. — Я ж застерігав тебе, що не боюся смерті, і доведу це. Тобі не збагнути цього, англійський собако.