Розділ «Том третій»

Другого дня Даву виїхав рано-вранці і, запросивши до себе Балашова, значущо сказав йому, що він просить його залишатися тут, просуватися разом з багажем, якщо вони матимуть на те наказ, і не розмовляти ні з ким, крім пана де-Кастре.

Після чотириденної відокремленості Балашова, нудьги, свідомості своєї підвладності та безпорадності, особливо дошкульної після того середовища могутності, в якому він так недавно перебував, після декількох переходів разом з багажами маршала і з французькими військами, що займали всю місцевість, Балашова привезено було в Вільну, захоплену тепер французами, на ту саму заставу, з якої він виїхав чотири дні тому.

Другого дня імператорський камергер, monsieur de Turenne[22], приїхав до Балашова і передав йому бажання імператора Наполеона удостоїти його аудієнції.

Чотири дні тому біля того самого будинку, до якого підвезли Балашова, стояли Преображенського полку вартові, а тепер стояли два французьких гренадери в розкритих на грудях синіх мундирах і в волохатих шапках, конвой гусарів та уланів і блискучий почет ад’ютантів, пажів та генералів які навколо верхового коня, що стояв біля ганку, і Наполеонового мамелюка Рустана чекали виходу Наполеона. Наполеон приймав Балашова в тому самому будинку в Вільні, з якого виряджав його Олександр.

VI

Незважаючи на звичку Балашова до придворної урочистості, розкіш і пишнота Наполеонового двора вразили його.

Граф Тюрен ввів його у велику приймальну, де дожидалось багато генералів, камергерів та польських магнатів, з яких багатьох Балашов бачив при дворі російського імператора. Дюрок сказав, що імператор Наполеон прийме російського генерала перед своєю прогулянкою.

По кількох хвилинах чекання черговий камергер вийшов у велику приймальну і, чемно вклонившись Балашову, запросив його йти за ним.

Балашов увійшов до маленької приймальні, з якої одні двері вели до кабінету, до того самого кабінету, що з нього виряджав його російський імператор. Балашов простояв хвилин зо дві, чекаючи. За дверима почулися поспішні кроки. Швидко відчинилися обидві половинки дверей, усе затихло, і з кабінету залунали інші, тверді, рішучі кроки: це був Наполеон. Він щойно закінчив свій туалет для верхової їзди. Він був у синьому мундирі, розкритому над білим жилетом, що спускався на круглий живіт, у білих лосинах, які обтягали гладкі стегна коротких ніг, і в ботфортах. Коротке волосся його, очевидно, щойно було причесане, але одно пасмо волосся спускалося донизу над серединою широкого лоба. Біла, пухла шия його різко виступала з-за чорного коміра мундира; від нього пахло одеколоном. На моложавому, повному обличчі його з виступаючим підборіддям був вираз ласкавої і величної імператорської привітності.

Він вийшов, швидко подригуючи на кожному кроці й відкинувши трохи назад голову. Уся його потовстіла, коротка постать з широкими, товстими плечима і мимоволі виставленим вперед животом та грудьми мала той показний, поважний вигляд, що його мають сорокалітні люди, які живуть у розкоші. Крім того, видно було, що він цього дня був у дуже гарному настрої.

Він кивнув головою, відповідаючи на низький і шанобливий уклін Балашова, і, підійшовши до нього, зараз же почав говорити, як людина, яка дорожить кожною хвилиною свого часу і не принижується до того, щоб приготовляти свої промови, а впевнена, що завжди скаже добре і те, що треба.

— Здрастуйте, генерале! — сказав він. — Я одержав листа імператора Олександра, який ви доставили, і дуже радий вас бачити. — Він глянув в обличчя Балашова своїми великими очима і зараз же став дивитись повз нього.

Очевидно було, що його не цікавила анітрохи особа Балашова. Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Все, що було поза ним, не мало для нього значення, бо все на світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі.

— Я не бажаю і не бажав війни, — сказав він, — але мене вимусили до неї. Я й тепер (він сказав це слово з наголосом) ладен прийняти всі пояснення, які ви можете дати мені. — І він ясно і коротко почав викладати причини свого незадоволення проти російського уряду.

Судячи з помірно-спокійного і дружелюбного тону, з яким говорив французький імператор, Балашов був твердо переконаний, що він бажає миру і має намір вступити в переговори.

— Sire! L’Empereur, mon maître[23], — почав Балашов давно приготовану промову, коли Наполеон, закінчивши свою промову, запитливо глянув на російського посла; але погляд звернених на нього очей імператора збентежив його. «Ви збентежені — заспокойтеся», — наче сказав Наполеон, з ледве помітною усмішкою оглядаючи мундир і шпагу Балашова. Балашов опанував себе і почав говорити. Він сказав, що імператор Олександр не вважає за достатню причину для війни вимогу паспортів з боку Куракіна, що Куракін повівся так — самовільно і без згоди на те государя, що імператор Олександр не бажає війни і що з Англією нема ніяких стосунків.

— Ще нема, — вставив Наполеон і, неначе боячись віддатися своєму почуттю, нахмурився і злегка кивнув головою, даючи цим відчути Балашову, що він може продовжувати.

Висловивши все, що йому було наказано, Балашов сказав, що імператор Олександр бажає миру, але не почне переговорів інакше, як з тією умовою, щоб... Тут Балашов зам’явся: він згадав ті слова, яких імператор Олександр не написав у листі, але які наказав неодмінно вставити у рескрипт Салтикову і які наказав Балашову передати Наполеону. Балашов пам’ятав ці слова: «поки жоден озброєний ворог не залишиться на землі російській», але якесь складне почуття стримало його. Він не міг сказати цих слів, хоч і хотів це зробити. Він зам’явся і сказав: з умовою, щоб французькі війська відступили за Німан.

Наполеон помітив збентеження Балашова, коли той казав останні слова; обличчя його здригнулося, ліва литка почала розмірено тремтіти. Не сходячи з місця, він голосом, більш високим і поспішним, ніж досі, почав говорити. Під час подальшої розмови Балашов, не раз опускаючи очі, мимохіть спостерігав тремтіння лівої литки Наполеона, що тим більш посилювалось, чим більш він підвищував голос.

— Я бажаю миру не менш за імператора Олександра, — почав він. — Чи не я вісімнадцять місяців роблю все, щоб одержати його? Я вісімнадцять місяців чекаю пояснень. Але для того, щоб почати переговори, чого вимагають від мене? — сказав він, нахмурившись і роблячи енергійно запитливий жест своєю маленькою, білою і пухлою рукою.