Розділ «Том третій»

— Та що мені ці ваші союзники? — говорив Наполеон. — У мене союзники — це поляки: їх вісімдесят тисяч, вони б’ються, як леви. І їх буде двісті тисяч.

І, мабуть, ще більш обурившись з того, що, сказавши це, він сказав очевидну неправду і що Балашов у тій самій позі людини, покірної своїй долі, мовчки стояв перед ним, він круто повернувся назад, підійшов до самого обличчя Балашова і, роблячи енергійні і швидкі жести своїми білими руками, майже закричав:

— Знайте, що коли ви настроїте Пруссію проти мене, знайте, що я зітру її з карти Європи, — сказав він з блідим, перекривленим від злості обличчям, енергійним жестом однієї маленької руки вдаряючи по другій. — Так, я закину вас за Двіну, за Дніпро, і відбудую проти вас ту перепону, яку Європа, будучи злочинною і сліпою, дозволила зруйнувати. Тик, ось що з вами буде, ось що ви виграли, віддалившись від мене, — сказав він і мовчки пройшов кілька разів по кімнаті, здригаючись своїми товстими плечима. Він поклав у жилетну кишеню табакерку, знову вийняв її, кілька разів приставляв її до носа і зупинився навпроти Балашова. Він помовчав, глузливо подивився просто в очі Балашову і сказав тихим голосом:— Et cependant quel beau règne aur ait pu avoir votre maître![28]

Балашов, почуваючи необхідність заперечувати, сказав, що з боку Росії справи не здаються такими тяжкими. Наполеон мовчав, не перестаючи глузливо дивитись на нього й очевидно його не слухаючи. Балашов сказав, що в Росії чекають од війни всього хорошого. Наполеон поблажливо кивнув головою, начебто кажучи: «Знаю, так казати ваш обов’язок, та ви самі в це не вірите, я переконав вас».

В кінці промови Балашова Наполеон вийняв знову табакерку, понюхав з неї і, як сигнал, стукнув двічі ногою по підлозі. Двері відчинилися; шанобливо вигинаючись, камергер подав імператорові капелюха й рукавички, другий подав носову хусточку. Наполеон, не дивлячись на них, звернувся до Балашова:

— Запевніть від мого імені імператора Олександра, — сказав він, взявши капелюха, — що я йому відданий як і раніш; я знаю його досконало і вельми високо ціную його високі якості. Je n vous retiens plus, général, vous recevrez ma lettre à l’Empereur[29]. — І Наполеон швидко пішов до дверей. З приймальні все кинулося вперед і вниз по сходах.

VII

Після всього того, що сказав йому Наполеон, після цих вибухів гніву і після останніх сухо сказаних слів: «Je ne vous retiens plus, général, vous recevrez ma lettre», Балашов був певен, що Наполеон уже не тільки не забажає його бачити, але постарається не бачити його — ображеного посла і, головне, свідка його непристойної гарячності. Та на подив свій, Балашов через Дюрока дістав запрошення цього дня до столу імператора.

На обіді були Бессьєр, Коленкур і Бертьє.

Наполеон зустрів Балашова з веселим і привітним виглядом. Не тільки не було в ньому виразу ніяковості чи каяття за ранішній спалах, але й навпаки, він намагався підбадьорити Балашова. Видно було, що вже давно для Наполеона в його переконанні не існувало можливості помилок і що в його розумінні все те, що він робив, було хорошим не тому, що воно сходилося з уявленням того, що хороше і погано, а тому, що він робив це.

Імператор був дуже веселий після своєї верхової прогулянки по Вільні, в якій юрми народу з захватом зустрічали і проводили його. В усіх вікнах вулиць, якими він проїжджав, було виставлено килими, знамена, вензелі його, і польські дами, вітаючи його, махали йому хусточками.

За обідом, посадивши біля себе Балашова, він обходився з ним не тільки привітно, але й так, неначе він і Балашова вважав у числі своїх придворних, у числі тих людей, які співчували його планам і повинні були радіти з його успіхів. Серед розмови він заговорив про Москву і почав питати Балашова про російську столицю, не тільки як питає жадібний до знання мандрівник про нове місце, яке він має намір одвідати, а ніби з переконанням, що Балашова, як росіянина, повинна дуже тішити ця цікавість.

— Скільки населення в Москві, скільки будинків? Чи правда, що Moscou називають Moscou la sainte?[30] Скільки церков у Moscou? — питав він.

І на відповідь, що церков понад двісті, він сказав:

— Навіщо така сила церков?

— Росіяни дуже побожні, — відповів Балашов.

— А втім, велика кількість монастирів та церков є завжди ознакою відсталості народу, — сказав Наполеон, оглядаючись на Коленкура за оцінкою цієї думки.

Балашов поважливо дозволив собі не погодитися з думкою французького імператора.

— У кожної країни свої звичаї, — сказав він.

— Але вже ніде в Європі нема нічого схожого, — сказав Наполеон.