Розділ «Том третій»

Чим довше жив імператор у Вільні, тим менше готувались до війни, втомившись від чекання її. Всі прагнення людей, які оточували государя, здавалося, були спрямовані тільки на те, щоб змушувати государя, приємно проводячи час, забувати про навислу війну.

Після багатьох балів та свят у польських магнатів, у придворних і в самого государя, у червні місяці одному з польських генерал-ад’ютантів государя спало на думку дати обід та бал государеві од імені його генерал-ад’ютантів. Цю думку радісно прийняли всі. Государ дав згоду. Генерал-ад’ютанти зібрали підпискою гроші. Особу, яка найбільш могла бути приємною государеві, було запрошено бути господинею балу. Граф Бенігсен, поміщик Віленської губернії, запропонував свій заміський дім для цього свята, і 13 червня було призначено бал, обід, катання на човнах і фейєрверк у Закреті, заміському домі графа Бенігсена.

Того самого дня, в який Наполеон дав наказ про перехід через Німан і передові війська його, відтіснивши козаків, перейшли російський кордон, Олександр проводив вечір на дачі Бенігсена — на балу, що давали генерал-ад’ютанти.

Було веселе, блискуче свято; знавці справи казали, що рідко збиралося в одному місці стільки красунь. Графиня Безухова серед інших російських дам, що приїхали за государем з Петербурга у Вільну, була на цьому балу, затьмарюючи своєю важкою, так званою російською красою витончених польських дам. Вона була помічена, і государ удостоїв її танцю.

Борис Друбецькой, en garçon (холостяком), як він казав, залишивши свою дружину в Москві, був також на цьому балу і, хоч не генерал-ад’ютант, був учасником на велику суму в підписці для балу. Борис тепер був багатою людиною; він далеко пішов у почестях, уже не шукав покровительства, а нарівні стояв з вищими із своїх ровесників.

О дванадцятій годині ночі ще танцювали. Елен, не маючи гідного кавалера, сама запропонувала мазурку Борисові. Вони сиділи в третій парі. Борис, байдуже поглядаючи на блискучі оголені плечі Елен, що виступали з темної газової з золотом сукні, розповідав про давніх знайомих і разом з тим, непомітно для самого себе і для інших, ні на секунду не переставав спостерігати государя, що був у тій самій залі. Государ не танцював; він стояв у дверях і зупиняв то тих, то інших тими ласкавими словами, які лише він вмів говорити.

Коли почалась мазурка, Борис бачив, що генерал-ад’ютант Балашов, один з найближчих до государя, підійшов і не по-придворному зупинився близько від нього. Государ розмовляв з польською дамою. Поговоривши з дамою, він глянув запитливо і, видно зрозумівши, що Балашов зробив так лише тому, що на це були важливі причини, злегка кивнув дамі і повернувся до Балашова. Тільки-но Балашов почав говорити, як подив з’явився на обличчі в государя. Він узяв під руку Балашова і пішов з ним через залу, несвідомо для себе розчищаючи з обох боків сажнів на три широку дорогу, з якої уступалися перед ним. Борис помітив, що в той час, як государ пішов з Балашовим, в Аракчеєва було схвильоване обличчя; він, спідлоба поглядаючи на государя й сопучи червоним носом, виступив з натовпу, ніби сподіваючись, що государ звернеться до нього. (Борис зрозумів, що Аракчеєв заздрить Балашову і незадоволений з того, що якусь, очевидно важливу, новину не через нього передано государеві.)

Але государ з Балашовим пройшли, не помічаючи Аракчеєва, через вихідні двері в освітлений сад. Аракчеєв, притримуючи шпагу і злобно озираючись круг себе, пройшов кроків за двадцять позад них.

Поки Борис робив чергові фігури мазурки, його не переставала мучити думка про те, яку новину привіз Балашов і яким би чином вивідати її раніш за інших.

У фігурі, де йому треба було вибирати дам, шепнувши Елен, що він хоче запросити графиню Потоцьку, яка, здається, вийшла на балкон, він, ковзаючи ногами по паркету, вибіг у вихідні двері в сад і, помітивши государя, який входив з Балашовим на терасу, припинився. Государ з Балашовим простували до дверей. Борис, захапавшись, начебто не встигнувши відступитися, шанобливо притиснувся до одвірка й нагнув голову.

Государ з хвилюванням особисто ображеної людини доказував такі слова:

— Без оголошення війни вступити в Росію! Я помирюсь лише тоді, коли жодного озброєного ворога не залишиться на моїй землі, — сказав він. Як здалося Борису, государеві приємно було промовити ці слова: він був задоволений з форми висловлення своєї думки, але був незадоволений з того, що Борис почув сказане.

— Щоб ніхто не знав! — додав государ, нахмурившись. Борис зрозумів, що це стосувалось його, і, заплющивши очі, трошки нахилив голову. Государ знову ввійшов до зали і ще з півгодини пробув на балу.

Борис перший почув звістку про перехід французьких військ через Німан і завдяки цьому мав нагоду показати деяким важним особам, що багато чого, прихованого від інших, він може знати, і тим самим мав нагоду піднятися вище в очах цих осіб.

Несподівана звістка про перехід французів через Німан була особливо несподівана після місяця даремного чекання, і на балу! Государ, в першу хвилину одержання звістки, під впливом обурення та образи, знайшов той вислів, що згодом став славнозвісним, вислів, який самому йому сподобався і цілком передавав його почуття. Повернувшись додому з балу, государ о другій годині ночі послав за секретарем Шишковим і велів написати наказ військам та рескрипт до фельдмаршала князя Салтикова, в якому він вимагав, щоб неодмінно були вміщені слова про те, що він не помириться доти, поки хоч один озброєний француз залишиться на російській землі.

Другого дня було написано такого листа Наполеону:

«Monsieur mon frére. J’ai appris hier que malgré la loyauté avec laquelle j’ai maintenu mes engagements envers Votre Majesté, ses troupes ont franchis les frontières de la Russie, et je reçois à l'instant de Pètersbourg une note par laquelle le comte Lauriston, pour cause de cette agression, annonce que Votre Majesté s’est considérée comme en état de guerre avec moi des le moment où le prince Koufakine à fait la demande de ses passeports. Les motifs sur lesquels le due de Bassano fondait son refus de les lui délivrer, n’auraient jamais pu me faire supposer que cette démarche servirait jamais de pretexte à I’agression. En effet, cet ambassadeur n’y a jamais été autorisé comme il l’a déclaré lui-même, et aussitôt que j’en fus informé, je lui ai fait connaitre, combien je le désapprouvais en lui donnant l’orde de rester à son poste. Si Votre Majesté n’est pas intentionnée de verser le sang de nos peuples pour un malentendu de ce genre et qu’elle consente à retirer ses troupes du territoire russe, je regarderai ce qui s’est passé comme non avenu, et un accommodement entre nous sera possible. Dans le cas contraire, Votre Majesté, je me verrai forcé de repousser une attaque que rien n’a provoquée de ma part. Il dépend encore de Votre Majesté d’éviter à l’humanité les calamités d’une riouvelle guerre.

Je suis, etc. (signé) Alexandre»[9].

IV

13 червня о другій годині ночі, государ, покликавши до себе Балашова і прочитавши йому свого листа до Наполеона, наказав йому одвезти цього листа й особисто передати французькому імператорові. Виряджаючи Балашова, государ знову повторив йому слова про те, що він не помириться доти, поки залишиться хоч один озброєний ворог на російській землі, і наказав неодмінно передати ці слова Наполеону. Государ не написав цих слів у листі до Наполеона, бо він, з його тактом, почував, що слова ці незручні для передачі в ту хвилину, коли робиться остання спроба до примирення; але він наказав Балашову неодмінно передати їх особисто Наполеону.